Title and statement of responsibility area
Title proper
General material designation
Parallel title
Other title information
Title statements of responsibility
Title notes
Level of description
Reference code
Edition area
Edition statement
Edition statement of responsibility
Class of material specific details area
Statement of scale (cartographic)
Statement of projection (cartographic)
Statement of coordinates (cartographic)
Statement of scale (architectural)
Issuing jurisdiction and denomination (philatelic)
Dates of creation area
Date(s)
-
2022-02-24 (Creation)
Physical description area
Physical description
- 1 textual testimony
- 1 image
Publisher's series area
Title proper of publisher's series
Parallel titles of publisher's series
Other title information of publisher's series
Statement of responsibility relating to publisher's series
Numbering within publisher's series
Note on publisher's series
Archival description area
Custodial history
Scope and content
"Жінки, діти й люди з інвалідністю в будь-який критичній ситуації страждають у першу чергу. Карантин у 2019, війна у 2022 ще більше оголили їхню вразливість. Тому ми розпочинаємо цикл історій про те, як війна вплинула на сім'ї, де є люди з інвалідністю. Ця буде перша.
“Синку, з днем народження! Вставай, нас бомблять!” - так почався ранок для Вікторії і її двох синів з інвалідністю. Їхнє життя, як й життя мільйонів українців розбилось на друзки ранком 24 лютого.
Того ранку, як і завжди, Вікторія встала рано. Її молодший син Захар, що має ментальну інвалідність, відвідує центр денного догляду, який знаходиться доволі далеко від їхнього дому. Це дає можливість жінці працювати нянею, щоб винаймати квартиру й утримувати синів. Поки Віктоіря збиралась — почула вибухи, що пролунали одразу в багатьох українських містах. Спочатку вона сподівалась, що все швидко скінчиться. Але свист ракети, що наближалась, прискорив рішення виїхати з Києва.
Старшого сина розбудила словами: “Синку, з днем народження, вставай, нас бомблять!” - 24 лютого Богдану виповнилось 17 років.
Сім'я швидко покидала у валізу найнеобхідніше (вже за пару днів з'ясувалось, що вони не взяли й половину потрібного) і сіла у машину. Але покинути Київ їм не вдалося. Перелякані містяни масово намагались втікти з міста. Після трьох години у заторах їм так і не вдалося виїхати західному напрямку. Тоді Вікторія прийняла рішення їхати до мами у село. Хто міг подумати, до чого призведе це рішення.
Перший день пройшов спокійно. А з 25 лютого повз їхній будинок у чернігівської області почали рухатись колони російської бойової техніки, постійно лунали вибухи, літали літаки. Захар почав мало і погано спати, став збудженим і агресивним - так в нього проявляється страх і тривога. 9 березня Вікторія вирішила їхати далі й за 16 годин у дорозі вони були вже на Західній Україні. Батьки Вікторії прийняли рішення залишитись вдома, “у своїй хаті”.
Навіть зараз, в умовній безпеці, Захар не заспокоївся. Хлопчик не може приймати заспокійливе без консультації з лікарем — він приймає серйозні ліки под епілепсії. Старший, Богдан, зміг опанувати паніку першого дня і тепер є підтримкою для мами.
В Україні Вікторія не почувається у безпеці й хоче їхати далі, за кордон, але не може робити це наосліп. Для Захара дуже важлива рутина, режим, відвідування занять, тому спершу треба знайти центр денного догляду, який хлопчик зможе відвідувати. З цим їй допомагають працівники ГО “Родина для осіб з інвалідністю”, центру, який Захар відвідував у Києві.
Невідомо, чи їй вдасться домовитись з власником квартири у Києві про пільговий період оренди, поки триває війна, чи вдасться забрати звідти свої речі. Але в Україні її нічого не тримає, а для дітей з інвалідністю за кордоном є більше можливостей для соціалізації й реабілітації. Якщо все складеться — Вікторія планує залишитись там.
ITestifyWar
WarStories
DisabilitiesWar
StandWithUkraine"
Громадська спілка “Ліга сильних” зі слів Вікторії
Notes area
Physical condition
Immediate source of acquisition
Arrangement
Language of material
- Ukrainian
- English
Script of material
Location of originals
Availability of other formats
Translation:
"“Happy birthday, son! Get up, we’re being bombed!” So began the morning of February 24 for Viktoria and her two disabled sons. That day, Bohdan turned 17.
The family quickly tossed their essentials into a suitcase (in a couple of days it would become clear that they hadn’t taken even half of what they would need) and got into the car. But they were unable to get out of Kyiv to the west. Frightened residents were trying to flee the city en masse. Instead, Viktoria decided to drive north to her mother in the village.
On February 25, columns of Russian military vehicles began moving past their house in Chernihiv Oblast. Endless explosions could be heard and planes flew overhead. Zakhar began to sleep badly, while fear and anxiety made him agitated and aggressive.
On March 9, Viktoria decided to drive on to western Ukraine, but her parents decided to stay at home, “in our own house.”
Even now, in relative safety, Zakhar has not calmed down. He can’t be given sedatives without consulting a doctor because he is already taking medication for epilepsy. The older boy, Bohdan, was able to overcome the panic he felt on the first day and is now a support for his mother."
The League of the Strong (@ligasyla)
Editor: Lidia Wolanskyi
Edited Ukrainian text:
"«Синку, з днем народження! Вставай, нас бомблять!» — так почався ранок для Вікторії та двох її синів з інвалідністю. 24 лютого Богдану виповнилось 17 років.
Сім’я швидко покидала у валізу найнеобхідніше (вже за пару днів з’ясувалося, що вони не взяли й половини потрібного) і сіла в машину. Але виїхати з Києва в західному напрямку їм не вдалося — перелякані містяни масово намагалися втекти з міста. Тоді Вікторія вирішила їхати до мами в село.
25 лютого повз їхній будинок у Чернігівській області почали рухатись колони російської бойової техніки, постійно лунали вибухи, літали літаки. Захар став погано спати, став збудженим і агресивним — так у нього проявляється страх і тривога.
9 березня Вікторія вирішила їхати далі на Західну Україну, а її батьки вирішили залишитися вдома, «у своїй хаті».
Навіть зараз, в умовній безпеці, Захар не заспокоївся. Хлопчик не може приймати заспокійливе без консультації з лікарем — він вживає серйозні ліки від епілепсії. Старший, Богдан, зміг опанувати паніку першого дня і тепер є підтримкою для мами."
Громадська спілка “Ліга сильних” зі слів Вікторії
Restrictions on access
Terms governing use, reproduction, and publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk