Dossier - Александра, 123-05-04

• russe
• anglais
• ukrainien

English translation (unedited):

"My grandmother Lena was born (1931) and grew up in Mariupol. In our family archive there are photos of the old city, of her grandfather, my great-great-grandfather, with the first car in the city. Grandma told many stories of her childhood to all her grandchildren, but I am perhaps the only person in the family to whom she entrusted the terrible stories of the war. The war she saw as a child.
Back then (as a teenager) these stories evoked a huge range of emotions in me. I asked a lot of questions as if I was trying to understand something . . .
Story 1
Before the fascists entered the city they bombed it mercilessly. And very many civilians were killed. Among them all my grandmother’s girlfriend-neighbor died. In front of my grandmother Lena she had half her head blown off by shrapnel . . . I remember Grandma telling [me] and adding bitterly, “Even now, after all these years, as an old woman, I remember the events of those years down to the last detail . . .”
Story 2
During the occupation the Germans made a sort of kitchen in my grandmother’s home. The children of her age and younger gathered up the scraps and parings. Grandma managed to save at least a small part for her mother, who was weak from disease. She said that the potato peels and burnt kernels of wheat saved [them] from starvation.
Story 3
An SS detachment came to Mariupol. Grandma said that these soldiers were empty-eyed, as if soulless. Then mass shootings of civilians began. Even those who, in the opinion of the SS soldiers, “looked at them the wrong way” were shot on the spot: women, children, old people . . .
Story 4
There were concentration camps on the outskirts of the city and in the city itself. Grandma said it was the worst sight she has ever seen. The camps were guarded and any move in that direction promised certain death. “Half-naked, emaciated, exhausted . . .”
I have never told my children these stories. I was protecting their souls.
On February 24 Russia launched a full-scale war against Ukraine. Cynically attacked a sovereign, peaceful state. My children were awakened by the explosion of a shell, which flew toward our building and miraculously hit a huge billboard. For 18 days we spent the night in a bomb shelter . . .
My Milana, at 11, knows about the horrors of Irpin, about Bucha, Kharkiv, and Mariupol. Mariupol, where my grandmother Lena was born and grew up . . .
I believe in our victory! In Ukraine! In our warriors! In our peaceful future! In our children! In us!
Our Spirit is strong and everything will be Ukraine!"

Aleksandra

Translated by Jan Surer.

Ukrainian translation:

"Моя бабуся Олена народилася (1931) й виросла в Маріуполі. У нашому сімейному архіві є фотографії старого міста, її діда, мого прапрадіда, на першому в місті автомобілі.
Бабуся розповідала багато історій свого дитинства всім онукам, але я, мабуть, єдина людина в сім'ї, якій вона довірила страшні історії війни. Тієї війни, яку бачила дитиною.
Тоді (підлітком) ці історії викликали в мені величезний спектр почуттів. Я ставила багато запитань, ніби намагалася щось усвідомити.
Історія 1
Перед тим, як фашисти зайшли до міста, вони безбожно бомбили його. І загинуло дуже багато мирного населення. Серед них загинула й бабусина подружка-сусідка. Їй, на очах у бабусі Олени, осколком знесло пів голови.
Я пам'ятаю, як бабуся розповідала й із гіркотою додавала: "Я навіть зараз, через стільки років, старою, пам'ятаю до дрібниць події тих років..."
Історія 2
Під час окупації в рідному домі бабусі німці зробили щось на кшталт кухні. Діти її віку й молодші збирали недоїдки й лушпайки. Бабуся примудрялася зберегти хоч дрібку для слабкої від хвороби мами. Казала, що картопляні лушпайки та обгорілі зерна пшениці врятували їх від голоду.
Історія 3
До Маріуполя зайшов загін СС. Бабуся казала, що ці солдати були з порожніми очима, наче бездушні. Тоді розпочалися масові розстріли мирного населення. Розстрілювали на місці навіть тих, хто, на думку солдатів СС, «не так дивився в їхній бік»: жінки, діти, люди похилого віку…
Історія 4
На околицях міста й у самому місті були концтабори. Бабуся казала, що жахливішого видовища вона ніколи не бачила. Табори охоронялися, і будь-який порух у той бік обіцяв вірну смерть. «Напівголі, худі, знеможені…»
Я ніколи не розповідала своїм дітям цих історій. Берегла їхню душу...
24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. Цинічно напала на суверенну мирну державу. Мої діти прокинулися від вибуху снаряда, який прилетів до нашої оселі й дивом втрапив у величезний рекламний щит. 18 днів ми ночували в бомбосховищі.
Моя Мілана у свої 11 знає про жахи Ірпеня, про Бучу, Харків і Маріуполь. Маріуполь, у якому народилася й виросла моя бабуся Олена…
Я вірю в нашу перемогу! В Україну! У наших воїнів! У наше мирне майбутнє! У наших дітей! У нас!
Наш Дух сильний, і все буде Україна!"

Олександра

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/

Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk