Dossier - Тетяна, Одеса, 163-15-02

• anglais
• ukrainien

English translation (unedited):
“I am Tetiana --, artist, and a gallerist in the past. I have been promoting Ukrainian art my whole life. I have devoted my life only to creative work in recent years.
I was absolutely happy, because I have a wonderful family, five grandsons, and I have reached serious creative success. We have all been happy. But then on the morning of February 24th, when we heard the sounds of the first explosions, we decided to save our children and grandchildren. We have left Odessa and spent three days and nights traveling through Europe. We were looking for a functioning airport and thinking about a place to go.
Our friends in Cyprus welcomed us and paid for housing for us for three months ahead. We are here for now, and we passionately dream to come back. We don’t have anything - no house, no previous life. The most important thing is that are kids are safe.
I decided to not play a role of a victim, disregarding the circumstances. I am an artist and no one can take that away from me.
We bought canvas and paint, so I work, though we don’t know what awaits us in the future. Though before I depicted the beauty of the world around me in my artworks, now I started to be a “servant of the people”. I depict our common unbearable pain from the evil that burst into our lives on canvas.”
🖊 📸 Tetiana --

Edited Ukrainian text:
“Я Тетяна --, художниця, у минулому галеристка. Усе життя займалася просуванням українського мистецтва. В останні роки повністю присвятила своє життя творчості.
Я була абсолютно щаслива: у мене чудова сім’я, пятеро онуків, я досягла серйозних творчих успіхів. Ми всі були щасливі, але вранці 24 лютого, коли почули звуки перших вибухів, вирішили рятувати наших дітей і внуків. Ми покинули Одесу й три дні і три ночі колесили по Європі, розшукуючи аеропорт, з якого літають літаки, і думаючи про місце, де можна було б зупинитися.
Нас прийняли друзі на Кіпрі, які оплатили нам житло на три місяці. Поки що ми тут і пристрасно мріємо повернутися назад. У нас немає нічого — ні дому, ні колишнього життя. Найголовніше, що наші діти в безпеці.
Але я вирішила не брати на себе роль жертви. Я художник, і ніхто не може забрати цього в мене.
Не знаючи, що чекає нас попереду, ми купили полотна й фарби, і я працюю. Якщо раніше у своїх роботах я малювала красу навколишнього світу, то тепер я стала «слугою народу» і втілюю на полотні наш спільний нестерпний біль від біди, що увірвалася в наше життя."
🖊 📸 Тетяна --

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk