Zone du titre et de la mention de responsabilité
Titre propre
Dénomination générale des documents
Titre parallèle
Compléments du titre
Mentions de responsabilité du titre
Notes du titre
Niveau de description
Cote
Zone de l'édition
Mention d'édition
Mentions de responsabilité relatives à l'édition
Zone des précisions relatives à la catégorie de documents
Mention d'échelle (cartographique)
Mention de projection (cartographique)
Mention des coordonnées (cartographiques)
Mention d'échelle (architecturale)
Juridiction responsable et dénomination (philatélique)
Zone des dates de production
Date(s)
-
2023-03-24 (Production)
Zone de description matérielle
Description matérielle
1 textual testimony
1 image
Zone de la collection
Titre propre de la collection
Titres parallèles de la collection
Compléments du titre de la collection
Mention de responsabilité relative à la collection
Numérotation à l'intérieur de la collection
Note sur la collection
Zone de la description archivistique
Historique de la conservation
Portée et contenu
"#маріуполь_2022 #як_це_було
24.03.2022
Я лежала на диване у самого окна , обутая , одетая, в куртке затегнутой под самый подбородок с рюкзаком за спиной, к руке были привязаны четыре поводка с собаками, собаки спали со мной под одеялами,
Было очень тихо , танки умолки , три дня шел танковый бой на соседней улице Макара Мазая , он то приближался то отдалялся,один танк стоял возле нашего дома, и когда он начинал стрелять я с собаками ныряла под ванну ,закрывалась с головой одеялом , было настолько холодно и страшно ,что все тело сводило и оно просто каменело.
Солнечно, солнце пробивалось через забитое одеялами и подушками окно, очень, очень хотелось спать,
Сын ночевал в подвале ,утром поднялся к нам в квартиру на 7 этаж , принес горячей воды, затем вышел в общий коридор к соседям...
В следущке мгновение .. я оказалась под потолком, кирпичи , провода ,пыль от штукатурки залипила глаза и рот.
Я услышала, как меня зовет соседка Надя, зовет по имени .зовет.зовет.
Понимаю ,что я завалена , но руки свободны.
Опять прилет и меня несет дальше по квартире, мне на голову летит мой потолок, меня теперь завалило почти всю.
Опять прилет , мне в лицо летит кирпич , я его очень четко вижу.
Я слышу, как меня все время зовут по имени.
Прилет , я оказываюсь в общем коридоре, где были соседи и мой сын.
Моя соседка Надя придавлена двумя железными дверьми , своей и моей , я вижу только ее руку и слышу ,как она перечисляетт всех по имени , Наташа , Гриша , Сережа, Рома...
Вижу кусок своей куртки ,в которой я была,..такой яркий оранжевый, выглядывает из под обломков.
Вижу под завалами "двух стен"кто то лежит , на нем лежит еще железный щиток со счетчиками..вижу только кровь и чьи то волосы.. дальше обрыв с 7 этажа.
Я пытаюсь раскопать , у меня нет сил сдвинуть железный щиток
Спрашиваю Надю :"ты цела?" ,
она отвечает "вроде да",
продолжаю откапывать одной рукой,почему одной, почему не могу двумя, мысли у меня прыгают и путаются, очень больно ,глаза почти не видят .
Вдруг понимаю, что в другой руке я держу свою собаку,я пытаюсь разжать руку и закинуть чихуашку в соседнюю квартиру, там безопасно.
Надя продолжает звать всех , перечесляет по имени..
Под завалам мой сын , остальных не вижу. Приходят военные. начинают откапывать, и пытаются меня вытащить через этот обрыв на 7 этаже.
Ромка завален у себя в квартире, живой , ему повезло на какие то секунды он успел закрыть дверь в свою квартиру, дверь завалило ,
Ниже на этаж под завалом,семья из пяти человек, с ними маленький ребенок..
Меня вытащили через завал, спускаюсь по леснице на первый этаж,чтобы позвать на помощь, на нижних этажах вижу Гришу , он успел спутится за мину до...
Спускаюсь и ловлю себя на мысли, что смотрю на себя сверху и со стороны и мне все всеравно..
Зову военных на помощь , они бегут на вверх, но их сил явно мало чтобы всех откопать, спускаюсь в подвал , зову наших мужиков,..
Обращаюсь к Витьку соседу, говорю :"твой друг и сосед с семьей под завалом надо помочь,"
в ответ слышу:"пусть сам откапывается, не хрен было там ситдеть"(
Военные откапали всех , сына снесли на одеяле в подвал , сказали: "шанса выжить почти нет ".
Врача, лекарств у нас то же нет.
Есть холодный подвал, есть самолет, есть боль и смерть, а шанса выжить почти нет.
Обстрел не утихает ни на минуту."
Наталья, Мариуполь
Zone des notes
État de conservation
Source immédiate d'acquisition
Classement
Langue des documents
- russe
- ukrainien
Écriture des documents
Localisation des originaux
Disponibilité d'autres formats
Ukrainian translation:
"#маріуполь_2022 #як_це_було
24.03.2022
Я лежала на дивані біля самого вікна, взута, одягнена, у куртці, затягнутій під підборіддя, з рюкзаком за спиною, до руки було прив'язано чотири повідці із собаками, собаки спали зі мною під ковдрами.
Було дуже тихо, танки замовкали, три дні тривав танковий бій на сусідній вулиці Макара Мазая, він то наближався, то віддалявся. Один танк стояв біля нашого будинку, і коли він починав стріляти, я із собаками пірнала під ванну, накривалася з головою ковдрою. Було настільки холодно й страшно, що все тіло зводило, і воно просто кам'яніло.
Сонячно, сонце пробивалося через забите ковдрами та подушками вікно, дуже, дуже хотілося спати.
Син ночував у підвалі, вранці піднявся до нас у квартиру на 7 поверх, приніс гарячої води, потім вийшов у загальний коридор до сусідів.
У наступну мить я опинилася під стелею, цеглини, дроти… Пил від штукатурки заліпив очі й рот.
Я почула, як мене кличе сусідка Надя, кличе на ім'я, кличе, .кличе.
Розумію, що я завалена, але руки вільні.
Знову приліт, і мене несе далі квартирою, мені на голову летить моя стеля, мене тепер завалило майже всю.
Знову приліт, мені в обличчя летить цегла, я її дуже чітко бачу.
Я чую, як мене весь час звуть на ім'я.
Приліт, я опиняюся в загальному коридорі, де були сусіди й мій син.
Моя сусідка Надя притиснута двома залізними дверима, своєю і моєю, я бачу тільки її руку і чую, як вона перераховує всіх на ім'я, Наташа, Гриша, Сергій, Рома...
Бачу шматок своєї куртки, в якій я була, такий яскравий помаранчевий, виглядає з-під уламків.
Бачу, під завалами "двох стін" хтось лежить, на ньому лежить ще залізний щиток з лічильниками. Бачу тільки кров і чиєсь волосся... Далі обрив із 7 поверху.
Я намагаюся розкопати, у мене немає сил зрушити залізний щиток.
Запитую Надю: "Ти ціла?"
Вона відповідає: "Начебто"
Продовжую відкопувати однією рукою. Чому однією, чому не можу двома? Думки у мене стрибають і плутаються, дуже боляче, очі майже не бачать.
Раптом розумію, що в іншій руці я тримаю свого собаку, намагаюся розтиснути руку і закинути чихуашку в сусідню квартиру, там безпечно.
Надя продовжує кликати всіх, перелічує на ім'я.
Під завалом мій син, решти не бачу. Приходять військові. Починають відкопувати й намагаються мене витягнути через цей обрив на 7 поверсі.
Ромка завалений у себе у квартирі, живий, йому пощастило, на якісь секунди він устиг зачинити двері у свою квартиру, двері завалило.
Нижче поверхом під завалом, сім'я з п'яти осіб, з ними маленька дитина.
Мене витягли через завал, спускаюся по сходах на перший поверх, щоб покликати на допомогу, на нижніх поверхах бачу Гришу, він устиг суститися за хвилину до...
Спускаюся й ловлю себе на думці, що дивлюся на себе зверху і з боку, і мені все одно.
Кличу військових на допомогу, вони біжать нагору, але їхніх сил, очевидячки, мало, щоб усіх відкопати, спускаюся в підвал, кличу наших мужиків.
Звертаюся до Вітька, сусіда, кажу: "Твій друг і сусід із сім'єю під завалом, треба допомогти".
У відповідь чую: "Нехай сам відкопується, якого хріна було там сидіти".
Військові відкопали всіх, сина знесли на ковдрі до підвалу, сказали: "Шансу вижити майже немає".
Лікаря, ліків у нас те теж немає.
Є холодний підвал, є літак, біль і смерть, а шансу вижити майже немає.
Обстріл не вщухає ні на мить."
Наталя, Маріуполь
Пер. з рос. Валентини Вздульської
Restrictions d'accès
Délais d'utilisation, de reproduction et de publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk