Zone du titre et de la mention de responsabilité
Titre propre
Dénomination générale des documents
Titre parallèle
Compléments du titre
Mentions de responsabilité du titre
Notes du titre
Niveau de description
Cote
Zone de l'édition
Mention d'édition
Mentions de responsabilité relatives à l'édition
Zone des précisions relatives à la catégorie de documents
Mention d'échelle (cartographique)
Mention de projection (cartographique)
Mention des coordonnées (cartographiques)
Mention d'échelle (architecturale)
Juridiction responsable et dénomination (philatélique)
Zone des dates de production
Date(s)
-
2023-05-22 (Production)
Zone de description matérielle
Description matérielle
1 textual testimony
1 image
Zone de la collection
Titre propre de la collection
Titres parallèles de la collection
Compléments du titre de la collection
Mention de responsabilité relative à la collection
Numérotation à l'intérieur de la collection
Note sur la collection
Zone de la description archivistique
Historique de la conservation
Portée et contenu
"Трошки про наші поїздки.
Під'їзджаємо до Сіверську, одягаємось.
Віддалено чутно прильоти.
Їдемо через приватний сектор до багатоповерхівок, знаю що там люди.
Вийшла з машини, свист в небі.
Не розумієш куди летить. Бахнуло на окраїну.
Починаєм роздавати гум-ку.
Знов свит, наче летить в тебе. Кидаю оком куди бігти, де підвал.
Бах. Прилетіло ближче.
Біжу до другого під'їзду, віддаю коробки.
Знову свист.
Підбігає вояка, каже щоб бігітом ховались і забіг у підвал. Біжу за ним віддаю два каримата. Фотозвіт не встигаю зробити.
Вибігаю шукаю водія, бачу водій напружений.
Прильот.
Згадала що не одягнула шолом , одягаю.
Віддаю коробки, роблю фотозвіт.
Бабуля одна каже, що тікала від прильотів з свого села Серебрянка в Сіверськ так, що забула зуби. Волонтери все меньше до них приїзджають.
Знову клятий свист, все в секундах.
Бабуля ( та що забула зуби ):" Та то не до нас!". Махає рукою і показує мені де вона під під'їздом посадила укроп.
Прильот недалеко.
В підвалах у них мало що є, але вісять наші прапори.
Діти є питаю ? Немає.
Все віддали.
Місцеві питають:" Ви хоч не приватним сектором їхали до нас, бо він зараз дуже страдає, гатять".
Я з водієм Сашею переглянулись.
Наче все віддали, швидко попрощались, пообіцяли через 2 тижні знов приїхати, нас перехрестили жіночки і ми поїхали.
Їдемо, водій каже що машина якісь звуки погані видає, мене заспокоює думка:" Але ж їдемо."
Прилітало ще, вірю що ці люди в підвалі.
Від'їхали. Хух.
Зловила зв'язок.
Відкриваю телефон, а там завал запитів від вояк.
Розгрібаю.
Дістаю фотографії, дивлюсь на Женю. Відволікаюсь, задумуююсь, в душі плачу.
Адреналін падає.
Все зробили.
Тепер на Київ.
Збір на дрон-мутант тут
4149 4378 6811 3299
https://send.monobank.ua/jar/6EuGtpRiM3...
Таблички "Сіверськ" на в'їзді немає, але там я прив'язала прапорець.
Працюємо"
Ярина, Донецька обл.
Zone des notes
État de conservation
Source immédiate d'acquisition
Classement
Langue des documents
- ukrainien
Écriture des documents
Localisation des originaux
Disponibilité d'autres formats
Edited Ukrainian text:
"Трошки про наші поїздки.
Під'їжджаємо до Сіверська, одягаємося. Віддалено чути прильоти. Їдемо через приватний сектор до багатоповерхівок. Знаю, що там люди.
Вийшла з машини, свист у небі. Не розумію, куди летить. Бахнуло на околицю. Починаємо роздавати гумку. Знову свист, наче летить у тебе. Кидаю оком, куди бігти, де підвал. Бах. Прилетіло ближче.
Біжу до другого під'їзду, віддаю коробки. Знову свист. Підбігає вояка, каже, щоб бігом ховалися, і забігає у підвал. Біжу за ним, віддаю два каремати. Фотозвіт зробити не встигаю.
Вибігаю, шукаю водія, бачу: водій напружений. Прильот. Згадала, що не надягнула шолом, надягаю. Віддаю коробки, роблю фотозвіт. Бабуся одна розказує, що тікала від прильотів зі свого села Серебрянка в Сіверськ так, що забула зуби. Волонтери все менше до них приїжджають.
Знову клятий свист, все в секундах. Бабуся (та, що забула зуби): «Та то не до нас!». Махає рукою і показує мені, де вона під під'їздом посадила кріп. Прильот недалеко. У підвалах у них мало що є, але висять наші прапори. «Діти є?» – питаю. «Немає».
Усе віддали. Місцеві питають: «Ви хоч не приватним сектором їхали до нас? Бо він зараз дуже потерпає, гатять». Ми з водієм Сашею перезирнулися. Наче все віддали, швидко попрощалися, пообіцяли через 2 тижні знову приїхати, нас перехрестили жіночки, й ми поїхали.
Їдемо, водій каже, що машина якісь звуки погані видає, мене заспокоює думка, що все ж їдемо.
Прилітало ще. Вірю, що ці люди в підвалі. Від'їхали. Хух. Зловила зв'язок. Відкриваю телефон, а там – завал запитів від вояк. Розгрібаю. Дістаю фотографії, дивлюся на Женю. Відволікаюсь, задумуюся, в душі плачу. Адреналін падає. Усе зробили. Тепер – на Київ."
Ярина, Донецька обл.
Ред.: Інна Данилюк.
Restrictions d'accès
Délais d'utilisation, de reproduction et de publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk