Dossier - Софія, Київ, 85-26-02

• ukrainien
• anglais

Translation:

"I left Kyiv with my children and friends/colleagues and their families. Our husbands actually planned and organized everything for us. This may be the first trip where I didn’t have to organize anything; I only had to be concerned with taking care of the needs of the kids. Our husbands stayed behind to protect Kyiv. From February 24th we slept for 10 days in a basement, Agata and I on a narrow divan made up as a bed. Yeva was in her clothes on a mattress on the floor. It was hard for all of us to breathe. When the explosions became more frequent, I began to fear for the children and their mental health.

We traveled by?, on the hellish road from Vinnytsia to Khmelnytskyi and planned for a 6 hour trip, but this isn’t the ? for anyone traveling with children?

We ended up traveling from Vinnytsia to Khmelnytskyi for 16 hours. We didn’t ?

The kids were well behaved, Agata slept most of the time in the car in my arms, Yeva tried to amuse herself, we played different word games, we made brief stops. Children grow up quickly in such circumstances. Eva tried to help and still tries to help. We slept for two nights in the home of good people we met.

We crossed the border at Uhryniv. It went quickly - in 1.5 hours, thanks to Agata - children under 3 and their families have priority and don’t have to wait. We were able to go right away to passport control. People were nervous, yelling and shoving, but the queue moved quickly.

At the border it was very cold and windy. I was concerned that the children would catch colds. I was wet - holding Agata in one arm who was tired and wanted to sleep but kept fidgeting and wanting to get down and run and a suitcase and a lunchbag in the other and had a heavy backpack on.

Once you cross, there is food for the children and drinks. I heard there were even free SIM cards, but I wasn’t able to find those. I couldn’t understand what the volunteers were saying - it was like I was in some kind of stupor. They wanted to give Agata a toy and gave her a pair of sneakers. We got Yeva some french fries but they were greasy and served with sausage, so we drove on following the route we’d planned to take.

Once you’ve crossed you relax and realize that the children are finally safe. As you continue driving you see life, people, hear a song on the radio, maybe an ad for something you want to buy.

We had a snack in the evening, a warm shower, soft beds. When the children fell asleep - it took a while - I washed my hair and styled it. I undressed and was able to sleep at last.

We’re safe, have someplace to stay for a few days and enough to eat.

But what I really want is to return to Kyiv, intact and undamaged, and resume my life in Ukraine. I want to travel as a complete family in other circumstances.

I believe in a quick victory.

Update: from time to time Yeva jumps when a door opens and asks if there will be sirens here and if there will be shooting. (I also get anxious when I hear a loud noise.) "

Sofia, Kyiv, 09.03.22
Editor: Lesia Waschuk

Edited Ukrainian text:

"Я з дітьми й родинами наших друзів/колег виїхала з Києва. Чоловіки фактично вирішили все за нас і організували. Це чи не перша поїздка, коли я майже нічого не планувала, а лише дбала про потреби дітей. Наші чоловіки залишилися захищати Київ.

З 24-го лютого ми з дітьми протягом 10 днів ночували у підвалі, я з Агатою на маленькому перекошеному диванчику, Єва на матрасі на підлозі в одязі, дихати всім було дуже важко. Коли вже почалися частіші вибухи, стало страшно за дітей і їхню психіку.

Їхали автівками, була пекельна ділянка від Вінниці до Хмельницького, яку долали годин 6, але це ще не межа, як пишуть інші, а також ті, хто виїжджає з дітьми потягами.

Загалом з Києва до Хмельницького їхали 16 годин. На заправки часу не гаяли.

Діти були дуже чемні, хоча зазвичай їм дорога дається непросто. Агата багато спала в машині в мене на руцях, Єва старалася сама себе розважати, ми грали в різні словесні ігри, робили невеличкі зупинки. Діти швидко дорослішають в таких умовах. Єва дуже допомагала і продовжує допомагати.

Ночували двічі у добрих людей 🙏

Перетнули кордон на пункті Угринів. Доволі швидко – за 1,5 години, завдяки Агаті – діти до 3-х років і їхні родини першу чергу можуть не стояти. Одразу пішли на паспортний, там окрема черга. Люди нервові, кричать і штовхаються. Але черга рухається швидко.

На кордоні дуже вітряно й холодно. Переживала, щоб діти не застудилися. Сама була мокра, бо в одній руці Агата, яка хотіла спати й вередувала та постійно прагнула десь бігти, в іншій – валіза і сумка з їжею, на мені – важкий рюкзак.

Після перетину можна взяти дитяче харчування, їжу, теплі напої. Казали, навіть сімкарту, але я не знайшла. Що говорили волонтери, я не могла зрозуміти (якийсь ступор, можливо). Агаті хотіли подарувати іграшку, дали снікерси, Єві взяли картоплю фрі, але якусь товстеньку з сарделькою і поїхали далі слідували своєму маршруту.

Після перетину кордону трохи відпускає, і розумієш, що діти нарешті в безпеці. Далі дорогою бачиш життя, людей, чуєш пісні на радіо, рекламу, яка закликає на щось приємне.

Ввечері перекусили, був теплий душ і м'які ліжечка. Як діти поснули (далеко не одразу), я вимила голову і вперше повноцінно розчесалася. І вперше за ці дні спала, скинувши зайвий одяг.

Зараз ми у безпеці, є де перебути кілька днів, є що їсти.

Але дуже хочеться повернутися в Київ, цілий і неушкоджений і продовжувати життя в Україні. А їхати десь я хочу в геть в іншому контексті й повною сім'єю.

Вірю в скору перемогу 🙏🇺🇦

UPD. Єва завмирає, коли десь бахкати дверима, і час від часу мене перепитує, чи не буде тут сирени й чи не будуть тут стріляти. (Та я й сама напружуюсь, коли чую якийсь гуркіт)."

Софія, Київ

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/

Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk