Affichage de 5201 résultats

Description archivistique
UF2019.021.p013
Pièce
Fait partie de Orest and Emilia Zarsky collection

Inscription on enclosure in Ukrainian:
" Khor Boian 11 i 12 rik
Pid upravoiu Teodora Panchyshyna
Mariia Siamoil, Dzheni Mykytiv, Pershyi riad. panna Bartman, Dzheni Sialdan, Ksenia Khomlak, Emilia Chyrka, Anna Siamoniuk, i panna Bartman.
Druhyi rad. Ivan Noha, Mykhail Bilins'kyi, Mykata Byi, Mykhailo Iakymchuk, Teodor Panchyshyn, Vasyl' Smolyk, Nykola Badyn, Teodor Babuka
Tretii rad. Hr. Zen', Oleksa Shuba, Oleksa Zhars'kyi, Stefan Tsitul'skyi, Vasyl' Iakymats', Hr. Demkiv, Hr. Soliar i Vasyl' Shyba

UF2019.021.p012
Pièce
Fait partie de Orest and Emilia Zarsky collection

Letter attached to photograph in English:
"Children of Mary 1934 Edmonton Alberta St Josaphats Parish
1st Row
Checknita, Tod Smolyk, John Kashuta, Eugene Skwarok
2nd Row
Olga Smolyk, Bill Proskyw (?), Rudiviski, Orest Demcov, Father Dydyk, Father Shewchuk, Orest Zarsky, Ann Sereda, Michael Saranchuk, Helen Pospich
3rd Row
Sister (?), Marion Nakoneciky (?), Vera Bochirkiw, Mary Hutnan, Jennie Hamernyk, Nadia Kraychy, Lipinsky, Ann Cymborski, Sister Bernadette
4th Row
Emilia Maniowski, Helen Burtnick, Phylis Skwarok
5th Row
Ann Duke, Helen Pinkowski, Olga Pinkowski, Helen Zarsky, Vasilia Lipinski, Helen Letawski, Tiny Letawski, Violet Hnizdowski, Nadia Pasnak, Luba Sluzar, Maria Saranchuk, Marie Korpan
Last Row
Peter Kully, Bill Mazuryk, Julian Skwarok?, Walter Maday, Nick Checknita, Peter Kowpak, Nick Symborski, Sam Smolyk"
"Dear Sisters,
We appreciate many years of prayers, loving care, presence guidance, and leadership. Thank you. Mnohaia Lita."

UF2019.021.p038
Pièce
Fait partie de Orest and Emilia Zarsky collection

Ukrainian Catholic Women's League of Canada "Goodwill Club" Millennium Tea March 27, 1988 St. Josephat's Parish Hall "Verchovyna"
Icon Display
Convenors: Emilia Zarsky
Stephania Chyzowsky
Pres: Mary Semkow
Mary Kupowycki
Ann Musick

UF2019.021.p020
Pièce
Fait partie de Orest and Emilia Zarsky collection

Attached to photograph taken January 16, 1989 by Harry W. Kurylo
Row One
Tony Rasko, Edward A. Kostyshen, John Kowalchuk, Mike M. Yakimyshyn, William Taciuk, Bill W. Diachuk (Grand Knight), Bishop Demetrius M. Greschuk D.D., Rev. Fr. Michael Kowalchuk, Richard Sirman, Max Danchuk, William M. Orfino, Brian A. Hlus, John A. Kulasa
Row Two
Russell L. Koss, Russell Ostapek, Joseph Kuchmak, Edward Hladunewich, Larry Kuchmak, Robert W. Greschuk, Lawrence Skubleny, Eugene I. Lozinsky, John D. Hrabec, Alexander Korol, John F. Gulayets, William M. Bayda, Peter Greschuk, Joseph Zeleny, John Koziak, Joseph P. Yurkiw
Row Three
John G. Bykowski, Joseph K. Sherbanuk, Stanley Kobylko, Mike Pecuh, Walter Dembicki, John Humeniuk, Michael Shewchuk, Russ Cherwak, Andy Holowaty, Nick Yakimyshyn, Michael Smulski, Jack T. Youzwishen, Nestor J. Hlus.
Row Three
Orest Zarsky, Paul D. Chaikowsky, Michael Fedyna, Morris Komarnisky, William N. Kuchmak, Frank Warawa, Barry Basaraba, Michael R. Matishak, Lloyd E. Stephaniuk, Eugene Letawsky, Julian Warawa, Wilf Prokop, Harry W. Kurylo

Ірена, Бровари, 09-10-01
Dossier · 2022-03-13
Fait partie de Writings from the War project

"24 лютого я лягла спати о четвертій ранку, думала, що нічого не встигла по роботі, крутилася в ліжку. Через півгодини за вікном пролунав перший вибух. Потім ще п'ять. У квартирі затрусилися шибки, на вулиці почали вити автомобільні сирени. Потім я дізналася, що це ракета влучила у військове містечко у Броварах, де я жила. Ще три дні людей там діставали з-під завалів. Я живу з бабусею, їй 89. До речі, це вже друга війна в її житті. Найважче було пояснити їй, що відбувається і чому по кілька разів за ніч треба йти ховатися у ванну чи коридор. Так само важко було пояснити це тваринам: у мене 5 котів, пес, 2 пацюки і 4 хом'ячки. Всіх їх я свого часу врятувала чи з вулиці, чи від горе-власників. Кожен день бабуся питає мене чи ще не закінчилася війна. Наразі своїм найбільшим досягненням я вважаю те, що я змогла вивезти бабусю і звірят у безпечніше місце."

Ірина, 31 рік, м. Бровари, Київської області.

Євгенія, Буча, 11-10-01
Dossier · 2022-03-05
Fait partie de Writings from the War project

"Ви, мабуть, вже читали цю страшну історію на сторінці мого чоловіка. Але там вона була викладена дещо сумбурно, через перебої з інтернетом та дещо шоковий стан доповідачки. 4 березня ми з Євгеном та наші співпідвальники зробили невдалу спробу на двох машинах виїхати з охопленої війною Бучі. Доїхали ми до Ірпеня, це приблизно 5-7 хвилин від нашого підвалу. Російські окупанти зустріли нас із засідки автоматними чергами. Чоловік встиг звернути у провулок: а я отримала удар гранатомета прямо в капот автівки, якою керувала. Мій прекрасний Jaguar Е-PACE витримав удар, але зайнявся вогнем. Я, ще дві дівчини і померанський шпіц вискочили з нього, але нас продовжували обстрілювати з автомата. Дівчина, що сиділа на пасажирському сидінні, отримала 9 куль в живіт. Поки Євген витаскував її з-під вогню, ми ховалися за ягуаром, потім, як я розумію, поки орки перезаряджали автомати, ми перебігли дорогу, яка прострілювалась і вскочили в машину чоловіка, туди ж він дотяг поранену. Довелося повернутися в підвал. Попереду в було ще 5 днів до другої вдалої спроби евакуації. Коли почали публікувати фото з наших пекельних передмість та аудіо перемовин асвабадітєлєй з їхніми тітками, я все не могла опанувати себе. По-перше, почала усвідомлювати, що для росіян розстріл автівки з мирними - буденність цієї війни, а, може, й не тільки цієї. По-друге, ніяк не могла змиритися з тим, що деякі дорогі мені речі буде носити якась баба з Воронєжа, яка навіть не буде усвідомлювати їхню справжню цінність. Але сьогодні зʼявилися гарні новини. Знайшли мій ягуар. Навряд чи хтось спромігся щось з нього витягти. Але найдорожче ми витягти встигли: нас трьох і песика. Отже, коли мої онуки спитають мене, бабуля, а що ти зробила задля перемоги, скажу, розрядила в себе пару магазинів автомата та одну гранату, вижила. Не багато, але як вже змогла. ))) На відео "всьо шо осталось от Снуппі" Трохи оговтаюсь і напишу продовження."

Євгенія Буча

Анастасія, Київ, 44-26-08
Dossier · 2022-03-18
Fait partie de Writings from the War project

"Біженство…
Це дорога
Це біль втрати
Це важко
Це страшно
Це не відомість
Це прощання з чоловіком
Це втрата дому
Це втрата життя
Це нові зустрічі
Це чудові люди
Це дивні і злі люди
Це зустіч із найкращими найблищими друзями на чужині
Це сльози радості і втрати
Це заздрість, що крім твоєї країни в людей є життя
Це заздрість, коли в українській машині бачиш чоловіка
Це радість і страшенний біль, коли по дорозі зустрічаєш земляків
Це пуста, бездонна, темна, глибока невизначеність
Це постійний, не відпускаючий душевний біль, який переростає в біль фізичний
Це неймовірні люди ( ще раз), які відкривають перед тобою свої домівки, пускають до своєї родини, беруть відповідальність за життя тебе і життя твоїх дітей
Це розчарування. Війна оголила все - відносини, бачення та розуміння
Це нещасні тварини в дорозі
Це очикування перемоги!"

Анастасія, Київ

Dossier · 2022-03-15
Fait partie de Writings from the War project

"«Якби тяжко мені не було, але підтримую вибір свого героя!», -історія українських патріотів з Італії

Украінська сім’я уже шостий рік живе у одному із містечок Італії. Тут вони облаштували свій побут, знайшли роботу, школу та друзів.
24 лютого, коли Мар’яна сказала Максимові, що на їхній Батьківщині Росія почала повномасштабну війну, він не задумуючись відповів, що повинен бути там. Рідним пояснив - по-іншому не може, адже це його земля, дім та родичі…
« Війна закінчиться і я приїду в Україну, знайомі запитають, де ж я був, коли вони воювали?! Що ж я відповім, що переховувався у мирній Італії?!, -пояснив дружині Максим.
Мар’яна розуміла, що її благання та сльози тільки погіршать ситуацію, їй потрібно турбуватися про сина та підтримувати дух свого героя.
Того дня їм до будинку привезли меблі, розгружаючи іх, подружжя спілкувалося з сусідами, котрі не до кінця розуміли (як пізніше виявилося не вони одні) чому Максим хоче воювати. Мар’яна розповідає, були і такі, що пізно ввечері (хоча до цього тільки вітались) принесли конверт з грошима…
Добирання до України виявилося ще тим квестом, адже автобуси, які до цього регулярно курсували з містечка уже не їздили. Тому Максим разом з товаришем відправилися до польського кордону, де в чергах чоловік на власні очі побачив реалії «вимушеної втечі» наших жінок та дітей, кілометрові черги, чекання в яких супроводжувалося без води та їжі. Останні запаси продуктів чоловік віддав своїм землякам. Звідти хлопці автостопом добирались до Львова ( друг там і залишився), а Макс - поїхав далі. У військкоматі йому дали добу на збори, адже чоловік раніше служив у армії, тому був неабияк затребуваний. Пізніше Мар’яна разом із українськими родичами обмундировувала свого разом з побратимами, Зараз Макс у епіцентрі війни, на зв’язок виходить по мірі можливості. Мар’яна тим часом старається себе максимально чимось зайняти: ходить на роботу, виховує сина та активно допомагає своїм землякам. Для реалізації останнього - знайшла однодумців: через Інтернет, в церкві ( куди іі запросили розповісти історію про свого патріота) та серед друзів. Багато незнайомців зносили ліки, продукти, одяг, памперси та дитяче харчування просто жінці під двері будинку, де вона це все сортувала. Опісля українські чоловіки забирали цю гумунітарну допомогу і везли у великі міста, звідти фурами доправляли на Україну. Також Мар’яна старається допомогти біженцям, зокрема у пошуках житла. На рідній землі у іі будинку зараз живе сім’я киян.
«Я хвилююся за свого найріднішого героя, але розумію, що це його свідомий вибір, який зроблений на користь нашоі сім’ї та української держави. Ми з сином дуже сильно його любимо, молимося за нього та всіх військових і чекаємо нашої перемоги та такої теплої зустрічі… Мого патріота зустрічатимемо вдома обіймами та курочкою з духовки. Потім ми всі троє повернемося додому, щоб відбудовувати нашу країну і я обов’язково народжу Максові донечку», - ділиться Мар’яна.
Далі буде…
Р.S. Це перша мною написана історія нашої української війни і наших патріотів, котрі кожен по своєму наближає перемогу!
Слава Україні."

Ірина, Івано-Франківська область, зі слів Мар’яни й Макса