File - Вікторія, Київська область, 158-10-05

• Russian
• Ukrainian
• English

English translation (unedited):
"The therapist Iryna Yazova lives in the second entrance of my house in Bucha on Tarasivska Street - a slender, graceful mother of three children.
Ordinary people who behave courageously in difficult situations often go unnoticed. Ira is not one of those who photographed against the backdrop of tanks / ruins, patients she saved, but I think she deserves awards and medals.
5th of March a wounded neighbor was brought to our home (by the way, my husband and Aleks Titov, a friend of our family, dragged him home). Volodymyr lives in the second entrance, that day he decided to visit his relatives in the neighboring Continent residential complex and returned home at 3 p.m. Some of the rashist snipers did not like it, and they shot at him - got to their feet, shot to the bone.
From 3 pm to 6 pm, Volodymyr was lying on the road near our house, tanks were passing by. At first he thought, at least not crushed, and then closer to 6 p.m. he thought they had better crush him and not suffer.
However, then he was picked up by neighbors and taken to the porch. For four days, Volodymyr lay in the entrance of our house, and Ira, an ordinary doctor, not a surgeon, not a military doctor, bandaged him, gave him painkillers, and took medicine.
When my husband pulled him out in the evening, he came back and said, "If the ambulance doesn't pick up the wounded tonight, he won't live until morning." However, Volodymyr survived until the morning, and before the evacuation in a few days, because Ira was nearby, she treated him, cared for him, saved him.
At the same time she helped to give birth. It so happened that she was pregnant in our house at the age of 9 months. And so it turned out that her child decided to be born on the 12th day of the war, when there was no light, no water, no gas, no obstetric team in Bucha - there was nothing. However, there was Ira. She never helped give birth, but in the process no one guessed. For her mother, she was the embodiment of confidence, and no one knew, only she herself, how terrible she was that night.
And suddenly asphyxia and umbilical cord entanglement, and suddenly a rupture and blood loss?! Thanks to Natalia Karas, who took on the most attractive but responsible part of the process.
At the same time, the obstetric express team of our house (doctor-therapist + designer + housewife) met little Alice in this world. She was born in the darkness and cold of a de-energized house, but all went well. A few days later, the mother and child were evacuated.
The country's leading portals wrote about Alice's mother at the time, and Ira says she would be glad to hear from them now, as it was her hands that were the first to adopt a child in this world.
Ira was holding other children in her arms - a family from Irpen, who decided to evacuate by car through the Bucha railway crossing, but it was here that she was stopped by orcs, turned back and started shooting at the car. People were hit in the back seat: a woman was wounded in the leg, and her one-and-a-half-year-old daughter was deeply wounded in the leg. They turned to our Tarasivska, they were received in their house by strangers on our street, Ira bandaged them, gave them painkillers, took antibiotics.
The trick is that Ira does not consider her actions unusual, she just did what she thought was necessary at the moment - she was faithful to the Hippocratic oath, helping those who needed help.
At the hands of such people who do not hesitate to do their duty - and achieve great victories. I am proud of my neighbor. And I think the whole country should be proud of people like Ira."
🖊📸 Vika --

Ukrainian translation:
"У другому під'їзді мого будинку в Бучі на вулиці Тарасівській живе лікар-терапевт Ірина Язова – струнка, витончена мама трьох дітей.
Прості люди, які повелися мужньо у непростих ситуаціях, часто залишаються за кадром. Іра не з тих, хто знімав відоси на тлі танків/руїн, пацієнтів, яких вона рятувала, але, думаю, вона якраз і заслуговує на нагороди та медалі.
5 березня у наш будинок принесли пораненого сусіда (тягнули його, до речі, мій чоловік та Alex Titov, друг нашої родини). Володимир живе у другому під'їзді, того дня він просто вирішив відвідати рідних у сусідньому ЖК Континент та о 15.00 повертався додому. Комусь із рашистських снайперів це не сподобалося, і вони в нього вистрілили – потрапили у ноги, прострілили кістку.
З 15.00 до 18.00 Володимир лежав на дорозі поряд з нашим будинком, повз їздили танки. Спочатку він думав, хоч би не наїхали, а потім ближче до 18.00. думав, нехай краще наїдуть, щоб не терпіти цей біль.
Але потім його забрали сусіди, перенесли до під'їзду. Чотири дні Володимир лежав у під'їзді нашого будинку, а Іра, звичайний лікар-терапевт, не хірург, не військовий медик, його перев'язувала, знеболювала, добувала ліки.
Коли мій чоловік притягнув його ввечері, він повернувся і сказав: якщо сьогодні вночі пораненого не забере швидка, то він не доживе до ранку. Але Володимир дожив до ранку, і до евакуації за кілька днів, бо поряд була Іра, вона його лікувала, виходжувала, рятувала.
Паралельно приймала пологи. Так вийшло, що у нашому будинку залишилася вагітна жінка на 9 місяці. І так вийшло, що її дитина вирішила народитися на 12 день війни, коли в Бучі вже не було ні світла, ні води, ні газу, ні бригади акушерів – нічого не було. Але була Іра. Вона ніколи не приймала пологів, але в процесі ніхто про це не здогадувався. Для породіллі вона була втіленням впевненості, і ніхто не знав, тільки вона сама, як страшно їй було тієї ночі.
А раптом асфіксія та обвивання пуповиною, а раптом розрив та втрата крові?! Спасибі Наталії Карась, яка взяла на себе найпривабливішу, але відповідальну частину процесу. Водночас акушерська експрес-бригада нашого будинку (лікар-терапевт + дизайнер + домогосподарка) зустріла у цьому світі маленьку Алісу. Вона народилася в темряві та холоді знеструмленого будинку, але все минуло чудово. Через кілька днів мама і дитина евакуювалися.
Про маму Аліси потім писали провідні портали країни, Іра каже, що була б рада тепер вісточці від них, все-таки саме її руки першими прийняли дитину у цьому світі.
На руках Іри були й інші діти - сім'я з Ірпеня, яка вирішила евакуюватися машиною через Бучанський залізничний переїзд, але саме тут її зупинили орки, завернули назад і почали стріляти по машині. Потрапили по людях на задньому сидінні: жінці прострелили гомілку на виліт, а півторарічній доньці глибоко поранили ногу. Вони завернули на нашу Тарасівську, їх прийняли у своєму будинку незнайомі люди на нашій вулиці, Іра перев'язувала їх, давала знеболювальні, добувала антибіотики.
Фішка в тому, що свої дії Іра не вважає чимось незвичайним, вона просто робила те, що вважала за потрібне наразі - була вірна клятві Гіппократа, допомагала тим, хто потребував допомоги. Руками таких людей, які, не замислюючись, виконують свій обов'язок – і здобуваються великі перемоги. Пишаюся своєю сусідкою. І гадаю, що такими, як Іра, має пишатися країна."
Вікторія, Київська область

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk