File - Катерина, 198-25-04

• Ukrainian
• English

English translation (unedited):
"My granddad used to say: don’t choose a house, choose neighbours! Yet again I get convinced that he was too right. Indeed!
Heading back home in the morning from the shelter not far from the house of my City N, my daughter and I became witnesses of quite literally an epical scene that just has to remain in our memory.
An empty (!) asphalt paved road intersection. There was a vehicle (I won’t tell you what kind of) standing with a missing caterpillar chain. This was a lead vehicle in the column, thus the rest of the column got stuck. It was raining. Each vehicle carried our guys. No people around. Wait, no! People suddenly started coming to the site. Then, like in some movie or imagination, a sudden jump cut in activities and scenes occurred.
Blink of an eye – my ubiquitous neighbour Volodya is already sorting out the road traffic at the intersection, freeing up access to the caterpillar.
Blink two – whoosh – God knows where from the men run up and jack the vehicle up, and Volodya is already pulling a box with a metal rivet and pieces (!), real pieces of another caterpillar chain (because you must have everything! at your household).
Blink three – teenage boys pop in from nowhere, jump near a column and hand out boxes of pizza to soldiers. A woman with a thermos of tea passes cups and lemon! A granny of the age of the willow by the river in a burgundy headkerchief hands over sneakers bars, bananas, and sweets. Two other women are running among the vehicles giving out the oilcloth raincoats, blue and green, and in a moment the column brightens up, smells of tea, pizza, and strong warmth to Our Warriors, who hardly have time to respond, and you can hear: “Thank you, mam, we are not hungry!”, but the auntie sternly orders: “Belay! Take it! The net of the eater catches fish! Now, chew up quickly while the meal is still warm!”
Blink four – Volodya commands: Hold here! Fix it with rivets! Come on, once more, just to be sure! Oh my gosh! It’s a pretty deal! C’mon, let’s do it one-two-three!”
Things are off and rolling and people are doing things hustling like ants, all at the same time, suddenly, unexpectedly, in the rain and wisely and in the right way, while I am standing in this slow time, looking at my daughter stiffen with astonishment and absorbing all that with her eyes. Then she happily jumps: Look, mummy, look they repaired the vehicle. Look, there's a rotation, you see!?”
The senior austere man in the column shakes Volodya’s hand: “Old man, you’re a riot! What a thing to do! You saved our day, bro!”
Volodya answers modestly: “No big deal! Go and fight!” They hug, the column moves on, the granny makes the sign of the cross over them in the back, men shout: “Glory to Ukraine!”
Volodya silently wipes their hands, people are still standing on the bridge. And all this suddenly seems so ordinary and wonderful that in no time rains turn into tears of joy and a song starts lingering in my mind in the voice of that little boy from the Internet: “A my tu-u-u-ju chervonu kalynu pidim-e-emo-o-o-o…" For a long time in my head...
We are invincible. Everything is Ukraine. People are Ukraine."
💻 📸 Kateryna --
In English: “And we'll take that red kalyna and we will raise it up”; it is a Ukrainian song of Ukrainian Sich Riflemen

Edited Ukrainian text:
"Казав колись мій дідо: обирай не хату, обирай сусідів! Вкотре переконуюся, які золоті слова, воістину.
Повертаючись вранці з укриття біля дому свого Міста N, застаємо з донькою без перебільшення епічну картину, яка просто має бути у нашій пам’яті.
На порожньому (!) перехресті на асфальтованій дорозі наша техніка (не скажу, яка), втратила гусеничку. Це була перша в колоні одиниця, відповідно, стала вся колона. Дощ. На кожній машині Наші. Людей нема. Але ніт! Вони раптом є! Тут же, як у кліпі чи в уяві, чи сні відбувається миттєва зміна активностей і картин.
Кліп очима раз: мій всюдисущий за останній місяць сусід Володя вже розрулює на перехресті двіж машин, звільняє зону доступу до гусениці.
Кліп два: вжууух – хтозна-звідки біжать дядьки і домкратять об’єкт, а Володя вже тягне ящик із металевим клепанням і шматками (!), реально шматками іншої гусениці (бо в хазяйстві має бути всьо!)
Кліп три: звідкілясь узялися хлопці-підлітки, стрибають біля колони й роздають солдатам коробки піци. Жіночка з термосом чаю передає стаканчики і лимон! Бабуся у бордовій хустці віку як верба біля річки роздає снікерси, банани й цукерки. Ще дві жінки розносять бігом між машинами клейончаті дощовики, сині й зелені, і враз колона яскравішає, пахне чаєм, піцою, і потужною теплотою до Наших Воїнів, які не встигають реагувати, і чути: «Та дякую, тьотю, ми не голодні!», але тьотя строго приказує: «Ану атставіть! Беріть! Солдат їсть - служба йдьот, бистро жуйте, поки тепле!»
Кліп чотири: Володя командує: «Ану придерж, ану клепони отуто, ану осюди-во, ану ще давай разок для прохвілактікі! О, воно, оце діло! Ану давай на р-раз-два!»
І все це несеться й робиться так мурашино-одночасно, раптом, несподівано, в дощ і до ладу, що я стою в цьому уповільненому часі, дивлюся на свою завмерлу доньку, яка то все вбирає очима й радісно стрибає: «Мам, поладнали, ура! Дивися, прокрутка є, бачиш!?»
Старший суворий чоловік у колоні тисне Володі руку: “Батя, ну ти дайош! Виручив, брат!”
Володя скромно: «Та, ділов там! Воюйте!»
Обіймаються, колона рушає, бабуся хрестить їх у спину, дядьки кричать: «Слава Україні!», Володя мовчки витирає руки, люди ще стоять на мосту, і так це все так раптом буденно і прекрасно, що дощ враз стає й не дощ, а сльози радості, і пісня в голові голосом малого хлопченяти з інету: "А ми ту-у-у-ю червону калину підійме-емо-о-о..." Ще довго в голові...
Ми непереможні. Все є Україна. Люди — це і є Україна"
💻 📸 Катерина --

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk