File - Cвітлана, 204-10-02

• English
• Ukrainian

English translation (unedited):
"The morning began with the words "Sveta, wake up, the war has started." I looked out of the window. There was no doubt, the war started right here: the view of the field, which I adored so much, became a view of the war that was there. It started. It burned and exploded in Hostomel. It was flying in different sounds over my house.
It was as if I saw obvious evidence that the war had started here, and we somehow became ones of its first eyewitnesses — not from the phone screens, but here, there was a motor track on the left, and there was war on the right. It started. And overhead, as well. It started.
I started collecting orders. For Svitlana, they were waiting for her, and for Yaroslava. I found a box, packed an overlock, threads, the most valuable fabrics, and seven clothes. I took the box and headed for the Nova Poshta office to send it to my mother who was a little further from Irpin. I thought I could go those couple stops by minibus, but there was a collapse outside. So I had to walk for 15 minutes. At the end of the trip, I asked some man to bring this box to the post office, because I couldn't, I couldn't at all. And the post office, as it turned out, no longer worked.
I had internal dialogues about the absurdity of my actions at the beginning of the war. But what actions would be appropriate? I do not know how and what to do in such cases. I was in despair because I would not be able to bring back this box at all. I remembered that I had a boxroom in the basement right next door. Therefore, I hope that one day I will return to my city, and my but not my stuff will be waiting for me. And I will give it away.
I hope that I will soon resume my work, but in a new place, city and country, and will be able to do the same orders and the same patchwork collages and reflection on. Ask me, I'm already looking for flax and an overlock. Same as the one at home.
And that day, after all the stages of realizing that we were in a very dangerous place, we managed to evacuate. Thanks to my friends in the late afternoon after the first battle in Hostomel, before the second one we went in nowhere, and on our way, we asked other friends, I was at their place for 20 days. And a day later, in the place from where we went abroad, war broke out again in a new window. Rockets and the same belch of black smoke as then, in Hostomel.
Now I am safe with my child. The world embraces me continuously with a bubble of normality. Even in a country unfriendly to Ukraine, I have my own pro-Ukrainian world.
And
The turtles got out of the lake
The trees began to bloom
The sun is tanning
Irpin is 80% released
The police started working
Everything and even more is mined
Friends are scattered
Emotions are shaken
But I have to resume the activity of my brand, because it is worth every minute of my work."
💻 📸 Svitlana --

Edited Ukrainian text:
"Ранок почався зі слів «Свєта, вставай, війна почалась». Я виглянула у вікно. Сумнівів не було, війна почалась прямо тут: вид на поле, який я так обожнювала, став видом на війну, яка ось тут. Почалась. Вона горіла і вибухала в Гостомелі. Вона літала різними звуками над моїм будинком.
Я наче і бачила очевидні докази, що війна ось тут, почалась, і ми якимось чином стали одними з перших очевидців — не з екранів телефонів, а ось тут, зліва мототрек, справа війна. Почалась. І над головою теж. Почалась.
Я стала збирати замовлення. Світланині, які очікували на неї, і Ярослави. Знайшла коробку, спакувала оверлок, нитки, найцінніші тканини і сім одежинок. Я взяла коробку і рушила в бік нової пошти, аби відправити це до мами трохи далі від Ірпеня. Я думала, що зможу поїхати ті пару зупинок маршруткою, але надворі був колапс. Тому довелось 15 хвилин іти пішки. Наприкінці шляху я попросила якогось чоловіка донести цю коробку до пошти, бо я не можу, зовсім не можу. А пошта, як виявилось, вже не працювала.
Я вела внутрішні діалоги про безглуздість моїх дій на початку війни. Але які дії були б доречними? Я не знаю, як і що робити в таких випадках. Я впала в розпач, бо донести назад цей вантаж я взагалі не змогла би. Я згадала, що зовсім поруч в мене є кладовка в підвалі. Тому я маю надію, що одного дня я таки повернусь у моє місто і там мене чекатиме моє, але не моє. І я віддам.
Я маю надію, що вже от-от я відновлю свою роботу, але в новому місці, місті та країні, і зможу робити так само замовлення і так само клаптикові колажі і рефлексію про. Питайте, я вже шукаю льон і оверлок. Такий самий, як той, що вдома.
А того дня, після всіх стадій усвідомлення, що ми в дуже небезпечному місці, нам вдалось евакуюватися. Завдяки друзям пізнього післяобіддя після першого бою в Гостомелі перед другим ми поїхали спершу в нікуди, а дорогою попросились до інших друзів, де я й була 20 днів. А через день там, звідки ми вирушили за кордон, у новому вікні знову була оприявлена війна. Ракетами і таким самим стовпом чорного диму, як тоді, в Гостомелі.
Зараз я з дитиною в безпеці. Мене обіймає світ суцільним обіймом і бульбашкою нормальності. Навіть у недружній до України країні я маю свій проукраїнський світ.
А
Черепахи вилізли з озера
Дерева почали квітнути
Сонце обпікає
Ірпінь на 80 % звільнений
Поліція почала працювати
Заміновано все
І навіть більше
Друзі розкидані
Емоції розхитані
Але я мушу відновити діяльність бренду, бо він вартує кожної моєї вкладеної хвилини роботи."
💻 📸 Світлана --

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk