File - Оксана, Маріуполь, 215-05-04

• English
• Russian
• Ukrainian

English translation (unedited):
"Mom is gone...
She was blown up by a mine in #Mariupol… Dad brought the remains of the body in a wheelbarrow home... This is all that has been known... There is still no connection. We learned the info through a long chain of contacts... We don't even know the date of death... Dad was left alone.
P.S.
All this time there was no contact with the parents.
Today, April 27, we learned that my mother died on March 31.
A month later than it happened!
P.S.S.
Only today, June 20, I can share with you this terrible story that happened in our family.
Mom and dad walked along the seashore for humanitarian aid and tried to find a place to contact us. Dad walked behind.
At 10:00 there was an explosion. Mom stepped on a mine.
Dad was thrown back by the blast. The blow hit the chest. For a long time, his chest hurt. It became very hard to see. The right eye suffered the most. A chain with a cross was torn off his chest because of the explosion. When he came to his senses, he ran to mom.
Her legs were completely missing. They were torn off. She asked him to sit her down. He did it. She calmly told him that she got hot. Dad took off her outerwear. She asked for a drink. Dad gave her water, she swallowed the first sip, but she could not swallow the second one.
At 10:08 my mother died in front of my father from blood loss. Dad kissed her and talked to her for the last 8 minutes of her life.
He didn't have the strength to pick her up and carry her home. During this month he was exhausted by constant bombing, sitting in the cellar, and the lack of normal nutrition. The day before, a phosphorus bomb hit the yard and dad was shell-shocked from the explosion. For a month mom sat in the cellar with the Bible in her hands and prayed.
Dad went home for a wheelbarrow and returned, loaded mom, and drove her home through the sinking sand all day until evening.
For 2 nights mother's body was at home. He couldn’t waste time anymore. Dad found thick cellophane in the yard, wrapped the body up, and loaded it onto a wheelbarrow. None of the neighbors agreed to help bury, as there were very strong battles on the street. Dad said that he had no fear at all, and such horror that happened to them is not shown even in movies.
He approached the first tank under fire and began to ask to be allowed to bury his wife. The military gave the go-ahead. They let him pass. He came with my mother loaded on a wheelbarrow to the cemetery. All the graves were turned out from the explosions. He was dragging already the package with mom on the ground.
Near the grave of my mother's father, he began to dig a hole. They started shooting at him. He shouted back to them to aim better.
He dug a hole. He buried.
Dad is 72 years old. Now every day he goes to mother's grave and carries fresh flowers from the garden. At home, he talks to her portrait. He grieves very much. All the time he has this scene of what happened with mom in front of his eyes. He stopped sleeping at night.
He tells us this story over the phone all the time. The other day, when he was talking, he burst into tears. It was the first time I heard my dad cry.
Dad stays at the moment in Mariupol. He doesn't want to leave. He has 3 dogs and 4 cats that he loves. All the time during the bombing, they went down the stairs to the cellar and sat there with them. Even I could hardly go down these stairs, but those are huge dogs...
There has been no water, gas, communications, or electricity for 4 months ... We managed to organize a connection for him with great effort. He alone on the street has a connection. The connection is terrible. It is hard to hear and it happens that for several days we cannot get through.
When he communicates with us, it becomes easier for him.
Dad has a strong sense of guilt that he did not save mom.
It's just a stone age there. Life in starvation. He says that he can no longer look at pasta. Humanitarian aid is given rarely and little. Dad has to cook food on fire in this heat. At his age, everything is complicated and at the same time, everything quickly turns spoiled. Cats and dogs have lost a lot of weight. They are dirty.
Dad loves to read and now reads at night without sleep, thanks to the fact that kind people brought him candles.
There is another terrible moment that my own sister, who lives in Russia, made in this situation. But, I don't have the strength to talk about it yet.
Four months of helplessness and horror for me and my family did not go unnoticed. My health is now in need of recovery….
Mom’s name was Olena Vasylivna. Mom was 68 years old."
💻Oksana --, Mariupol
April, 30 – June 20, 2022

Ukrainian translation:
"Мами більше немає…
Підірвалася на міні в Маріуполі. Останки тіла тато привіз на тачці додому. Це все, що дізналися. Там так само немає зв'язку. Отримали інфу через десяті руки. Навіть не знаємо дати смерті. Тато там залишився один.
P.S.
Увесь цей час не було зв'язку з батьками.
27 квітня дізналася, що мама загинула 31 березня.
На місяць пізніше, ніж це сталося!
P.S.S.
Тільки сьогодні, 20 червня, я можу поділитися з вами цією страшною історією, яка сталась у нашій родині. Мама з татом йшли берегом моря по гуманітарку й намагалися знайти місце зв'язатися з нами. Тато йшов позаду.
10:00. Пролунав вибух. Мама наступила на міну.
Тата відкинуло вибуховою хвилею. Удар припав на груди. Довго боліла ще потім грудна клітка. Стало різко погано видно. Праве око постраждало сильніше. З грудей від вибуху зірвало ланцюжок із хрестиком. Коли прийшов до тями, підбіг до мами.
Її ніг не було взагалі. Їх відірвало. Вона попросила його її посадити. Посадив. Спокійно сказала йому, що їй жарко. Тато зняв її верхній одяг. Попросила пити. Тато дав їй води, вона зробила перший ковток, другий вже не змогла.
10:08. Мама на очах у тата померла від втрати крові. Тато ці останні 8 хвилин її життя цілував її, розмовляв із нею. Підняти її й нести додому не було сил. За цей місяць був знесилений постійними бомбардуваннями, сидінням у погребі, відсутністю нормального харчування. Напередодні у двір потрапила фосфорна бомба, і від вибуху тата контузило. Мама весь місяць сиділа в погребі з Біблією в руках і молилася.
Тато пішов додому по тачку і, повернувшись, повантажив маму й цілий день до вечора віз її додому по піску, що провалювався.
Друга ночі. Тіло мами було вдома. Більше не було куди тягнути час. Тато знайшов у дворі щільний целофан, замотав тіло, поклав на тачку. Ніхто із сусідів не погодився допомогти ховати, бо на вулиці йшли дуже сильні бої. Тато сказав, що страху в нього не було зовсім, і такого жаху, який відбувався в них, не показують навіть у фільмах.
Він підійшов до першого танка під обстрілами й почав просити, щоб його пропустили поховати дружину. Військовий дав відмашку. Дали йому проїхати. Приїхав із мамою на тачці на цвинтар. Усі могили було вивернуто від вибухів. Він тягнув пакет із мамою вже по землі.
Біля могили маминого тата почав копати яму. По ньому почали стріляти. Він кричав у відповідь, щоб цілилися краще.
Вирив яму. Закопав.
Татові 72 роки. Зараз щодня ходить до мами на могилу й носить свіжі квіти з городу. Вдома розмовляє з її портретом. Дуже тужить. Увесь час у нього перед очима стоїть ця картина того, що відбувається з мамою.
Перестав спати ночами. Весь час розповідає нам цю історію телефоном. Днями, коли розповідав, розплакався. Я вперше чула, як тато плаче.
Папа залишається зараз у Маріуполі. Виїжджати не хоче. У нього там улюблені 3 собаки та 4 коти. Які щоразу під час бомбардування спускалися сходами в погреб і сиділи з ними там. Я цими сходами ледве спускалася, а то здорові собаки...
Там 4 місяці немає води, газу, зв'язку, світла. Зв'язок змогли йому організувати з величезними зусиллями. У нього на вулиці є зв'язок. Зв'язок жахливий. Погано чутно, і буває, по кілька днів не можемо додзвонитися. Коли спілкується з нами, йому легшає. У тата сильне почуття провини, що не вберіг маму.
Там зараз просто кам'яний вік якийсь. Життя надголодь. Говорить, що на макарони вже не може дивитися. Гуманітарку дають рідко й мало. Батьку доводиться під час такої спеки готувати їжу на багатті. У його віці це все складно, і при цьому все швидко скисає. Коти й собаки сильно схудли. Брудні.
Тато дуже любить читати й ночами без сну зараз читає завдяки тому, що добрі люди привезли свічки.
Є ще один страшний момент, який зробила в цій ситуації моя рідна сестра, яка живе в Росії. Але про це поки що в мене сил розповідати немає.
Чотири місяці безсилля й жаху для мене та моєї родини не минули безслідно. Моє здоров'я зараз потребує відновлення…
Маму звали Олена Василівна. Мамі було 68 років."
💻Оксана --, Маріуполь
30 квітня – 20 червня 2022

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk