Title and statement of responsibility area
Title proper
General material designation
Parallel title
Other title information
Title statements of responsibility
Title notes
Level of description
Reference code
Edition area
Edition statement
Edition statement of responsibility
Class of material specific details area
Statement of scale (cartographic)
Statement of projection (cartographic)
Statement of coordinates (cartographic)
Statement of scale (architectural)
Issuing jurisdiction and denomination (philatelic)
Dates of creation area
Date(s)
-
2023-01-08 (Creation)
Physical description area
Physical description
1 textual testimony
Publisher's series area
Title proper of publisher's series
Parallel titles of publisher's series
Other title information of publisher's series
Statement of responsibility relating to publisher's series
Numbering within publisher's series
Note on publisher's series
Archival description area
Custodial history
Scope and content
Бахмут. Пряма мова: Б.
“Ми вийшли на позицію в жовтні. Нас було восьмеро. Ми зайняли точку в селі біля Бахмуту, в якому на той момент вже не було жодної вцілілої хати. Біля однієї з таких ми зробили вогневу позицію, на якій я безперервно працював протягом 41 дня. Спали в погребі, вдягнуті, не знімаючи взуття, натягнувши на себе два-три спальника.
Щоночі ми відбивали по два штурми росіян. Під час одного зі штурмів ми обнулили вісьмох росіян, одного затрьохсотили, а ще одного взяли в полон.
Це був 26-річний боєць із центральної Росії. Вдягнутий він був у літні штани, в яких було дуже холодно, фіговий радянський шолом, цивільну куртку, яку він десь вкрав уже тут, і якісний бронік. В аптечці у нього – лише два бинти і джгут. В кишенях – іконка і фото дружини. Документів у нього з собою не було. Їжі також. Він був дуже голодний.
Він сказав, що живе в невеличкому селі, де мобілізують абсолютно всіх чоловіків від 18 до 50 років. Його три тижні вчили стріляти, а потім відправили на фронт. А вже тут у перший же день його командири вишикували всіх новоприбулих перед собою і сказали йти на штурм.
Чотири бійця відмовилися і, як сказав полонений, цих відказників одразу розстріляли на очах у всіх. Після цього вже ніхто не відмовлявся. Сам цей полонений потрапив у полон на другий день після приїзду на фронт. Також він додав: якщо би він у ході атаки повернувся назад, то його б застрелили його ж командири.
Поруч із нами була розбомблена хата, а в наступній за нею вже жили росіяни. Між нами було менше ста метрів. Сапери замінували ділянку, що нас розділяла. Але все одно, у ворога була можливість обійти мінне поле. В темний час доби я дуже уважно слухав усі шорохи.
Проте разом зі мою були мужики, які в минулому працювали мінометниками. І в них були великі проблеми зі слухом. Тому я спав по три-чотири години на добу, бо переживав, що хлопці, що зі мною, просто не почують, як до нас тихенько підповзуть.
Траплялося, що зі мною поруч були одні тільки літні мужики, які не могли стріляти. То вони заправляли патрони, а я міняв автомати і постійно відкривав вогонь. Інколи за одну ніч я вистрілював тисячу патронів.
Одного дня до нас привезли молодого хлопця з іншої роти. Він простояв у патрулі приблизно півгодини. Пацан був десь у 20 см від мене. Його зняв снайпер. Прямий у голову. Я так і не встиг із ним познайомитися.
По нас часто працювали снайпери. Тож щоби евакуювати пораненого, доводилося чекати на темряву. Проте був величезний ризик, щоби поранений не стік кров’ю, поки чекає.
Протягом 41-го дня я отримав дві контузії. Коли я звернувся до командування з проханням евакуюватися, то мені сказали залишатися на позиції, тому що не вистачало рук. Пару днів я провалявся у погребі і нічого не міг робити. Постійно боліла голова і нудило. Я приймав якісь таблетки і поступово відновився. Вже на третій день після цього я помалу почав щось робити. Певний час я не чув на ліве вухо і в мене постійно боліли ліва рука і нога.
В останні два дні у мене вже почала закипати психіка. Мені здавалося, що росіяни сунуться просто з усіх боків. Я вирішив для себе, що в полон здаватися не буду. На крайняк постійно тримав під рукою гранату.
Всі ці 41 день я постійно намагався чимось зайнятися, щоби зайве не лізло в голову і не акцентуватися на напрузі: будував укріплення, копав, носив воду, їжу, боєкомплект… Ми тут підтримуємо один одного, як можемо. Намагаємося відволікатися якимись розмовами, щоби дах не поїхав. Ми піздєц, як утомилися. Але у нас немає вибору. Ми стоїмо.”
Антон, 8 січня 2023
Notes area
Physical condition
Immediate source of acquisition
Arrangement
Language of material
- Ukrainian
- English
Script of material
Location of originals
Availability of other formats
Translation:
“Bakhmut. Live. B.
We went to our position in October. Eight of us. We took up a position in a village near Bakhmut, where already at that point not a single house remained standing. Near one of them we set up a firing position where I worked without a break for 41 days. We slept in the cellar, dressed, not taking our footwear off, pulling 2-3 sleeping bags over us.
Every night we fended off two stormings by the russians. During one such storm we eliminated eight russians, wounded one, and took a tenth prisoner.
This was a 26-year old soldier from central russia. He was dressed in summer pants in which it was very cold, a useless soviet helmet, a civilian jacket that he stole already here, and a good armored vest. His first aid kit had only two wrappings and a tourniquet. In his pockets were an icon and a photo of his wife. He had no documents on him, and no food. He was very hungry.
He said that he lived in a smallish village where absolutely all the men from 18-50 were mobilized. They taught him to shoot for three weeks and then sent him to the front. When they got here, his commander had all the newly-minted men line up the very first day in front of him and told them to go storm.
Four soldiers refused and, as the prisoner said, these insubordinates were shot in front of everyone. After that, no one refused again. This particular prisoner was captured his second day at the front. He added: if he had tried to retreat during the attack, his own commander would have shot him.
Next to us was a bombed-out house and in the next one behind that russians had already settled in. There was less than 100 meters between us. Our sappers had mined the territory between us, but still, the enemy had a way to get around the minefield. In the dark, I very carefully listened to all the rustlings.
Still, the men who were with me had operated artillery previously and they had serious problems with their hearing. And so I slept only three-four hours in a night because I was afraid that the boys who were with me simply wouldn’t hear anyone quietly crawling towards them.
Sometimes there were only older men with me who couldn’t shoot. They loaded ammunition while I switched machine-guns and continually fired rounds. Sometimes I went through a thousand bullets in a single night.
One day they brought us a young guy from another company. He stood on patrol for about half an hour. The kid was all of 20 cm from me when a sniper took him out. Right in the head. I never even got to introduce myself.
The snipers worked on us a lot of the time. That meant that in order to evacuate a wounded man, we had to wait until dark. Even then, there was a huge risk that the wounded soldier might bleed to death while waiting.
On the 41st day, I had two contusions. When I asked my commander to let me evacuate, I was told to stay in my position because we were short-handed. For a couple of days I lay around in the cellar, unable to do anything. My head hurt all the time and I was nauseated. I took some pills and slowly recovered. On the third day after this I slowly began to do something. For awhile, I couldn’t hear anything in my left ear, and my left arm and lag hurt all the time.
During the last two days, my mind began to go off. I thought the russians were moving towards us on all sides. I decided for myself that I would not surrender. Just in case, I kept a grenade near me at all times.
All those 41 days, I constantly tried to keep myself busy to keep useless thoughts from worming their way into my brain and I tried not to focus on the stress: I built fortifications, dug, carried water, food, and ammo...
We support one another here as best we can. We try to distract ourselves with conversations so that we don’t go crazy. We’re tired as all hell. But we have no choice. We keep standing.”
Anton, January 8, 2023
Translated by Lidia Wolanskyj
Restrictions on access
Terms governing use, reproduction, and publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk