File - Наталія, Умань, 322-23-04

• Ukrainian

Edited Ukrainian text:
"Біль. Тьотя Свєта.
Тьотя Свєта з сьомого поверху часто вішала прання. Простирадла і рушники, доріжки й пледи. Усе висіло рівненькими рядочками. Вітер іноді дражнився з тьоті Свєти, відривав рушник чи простирадло і підкидав на мої мотузки. Якось я пішла занести їй щось зі знайденого.
– Я вам подарунки принесла! – кричу ще в коридорі.
– Заходь! – сміється тьотя Свєта. І вже, коли я в її кухні, додає:
– А в мене сьогодні день народження!
Ми пили вино, закушували шарлоткою і розмовляли про все на світі. Л – Якби Інна вийшла заміж, я б поїхала жити в село, в мене там і хатка є, і вишні, й город, – бідкалася тьотя Свєта.
Тьотя Свєта загинула 28.04.2023 року. Її дочка Інна – теж.

«Сусідах».
«Мамо, я – в сусідах!» – якось смішно перекрутив слово мій син. Відтоді ми так жартома одне одного й називали: «сусідах». «Сусідах, у кого сьогодні вечеряємо: у нас чи у вас?» – перегукувалися ми з Лєною через завжди відчинені двері наших квартир.
Лєна й Андрій мешкали якраз навпроти нас. За майже десять років, що ми прожили в тому будинку, сусіди стали нам рідними. Жодна подія – чи свято, чи біда – не минали без сусідів.
Мої діти й сусідський онук Максим росли разом. Максим любив до нас ходити снідати. А мої хлопці – до сусідів вечеряти. А ми, дорослі, казали, що наші дітки ніде не пропадуть.
Одного разу, коли мій Назарик іще був маленький, я вирішила пояснити йому, що краще казати «тато», а не «папа». Увечері вирішила похвалитися чоловікові:
– Ану, Назарику, скажи, як звати твого папу?
– Руслан! – упевнено відповідає малий.
– А тата?
– Тата? – задумався синок: – Татко у нас – Андрій! – випалює.
Отак ми на сусіда й кажемо тепер «наш татко Андрій».
На свята татко Андрій брав до рук гітару, я іноді – баян, і наші співи чули всі навколишні будинки.
Мої хлопчики дуже любили Світланку – дочку сусідів. Бо коли вона приходила, з неї миттєво висипалася гора солодощів і подарунків. Коли ми переїхали, Світлана і Ярослав (її чоловік) поселилися в тій же квартирі, яку ми орендували, щоб бути близько до батьків. Отак ми й приходили в гості до них. Я по-хазяйськи розставляла тарілки, Андрій і Лєна заносили голубці та рибу, Світланка хвацько усіма керувала! І двері відчинялися навстіж, як раніше, і діти бігали туди-сюди…
Світлана і Ярослав загинули 28.04.2023 року. У квартирі, де народились мої діти, де майже десять років жило щастя… Максим дивом лишився живий. Бо ночував у дідуся й бабусі.
Вічна пам’ять вам, мої дорогі сусіди. Усім, хто втратив життя в той страшний ранок.
Сил і здоров’я тим, хто це пережив.
Перемоги нашій Україні!
На фото – наші сусіди Лєна та Андрій, я з чоловіком та дітьми і Світланка."
Наталя, Умань
Ред.: Інна Данилюк.

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk