Title and statement of responsibility area
Title proper
General material designation
Parallel title
Other title information
Title statements of responsibility
Title notes
Level of description
Reference code
Edition area
Edition statement
Edition statement of responsibility
Class of material specific details area
Statement of scale (cartographic)
Statement of projection (cartographic)
Statement of coordinates (cartographic)
Statement of scale (architectural)
Issuing jurisdiction and denomination (philatelic)
Dates of creation area
Date(s)
-
2023-05-22 (Creation)
Physical description area
Physical description
1 textual testimony
1 image
Publisher's series area
Title proper of publisher's series
Parallel titles of publisher's series
Other title information of publisher's series
Statement of responsibility relating to publisher's series
Numbering within publisher's series
Note on publisher's series
Archival description area
Custodial history
Scope and content
"Трошки про наші поїздки.
Під'їзджаємо до Сіверську, одягаємось.
Віддалено чутно прильоти.
Їдемо через приватний сектор до багатоповерхівок, знаю що там люди.
Вийшла з машини, свист в небі.
Не розумієш куди летить. Бахнуло на окраїну.
Починаєм роздавати гум-ку.
Знов свит, наче летить в тебе. Кидаю оком куди бігти, де підвал.
Бах. Прилетіло ближче.
Біжу до другого під'їзду, віддаю коробки.
Знову свист.
Підбігає вояка, каже щоб бігітом ховались і забіг у підвал. Біжу за ним віддаю два каримата. Фотозвіт не встигаю зробити.
Вибігаю шукаю водія, бачу водій напружений.
Прильот.
Згадала що не одягнула шолом , одягаю.
Віддаю коробки, роблю фотозвіт.
Бабуля одна каже, що тікала від прильотів з свого села Серебрянка в Сіверськ так, що забула зуби. Волонтери все меньше до них приїзджають.
Знову клятий свист, все в секундах.
Бабуля ( та що забула зуби ):" Та то не до нас!". Махає рукою і показує мені де вона під під'їздом посадила укроп.
Прильот недалеко.
В підвалах у них мало що є, але вісять наші прапори.
Діти є питаю ? Немає.
Все віддали.
Місцеві питають:" Ви хоч не приватним сектором їхали до нас, бо він зараз дуже страдає, гатять".
Я з водієм Сашею переглянулись.
Наче все віддали, швидко попрощались, пообіцяли через 2 тижні знов приїхати, нас перехрестили жіночки і ми поїхали.
Їдемо, водій каже що машина якісь звуки погані видає, мене заспокоює думка:" Але ж їдемо."
Прилітало ще, вірю що ці люди в підвалі.
Від'їхали. Хух.
Зловила зв'язок.
Відкриваю телефон, а там завал запитів від вояк.
Розгрібаю.
Дістаю фотографії, дивлюсь на Женю. Відволікаюсь, задумуююсь, в душі плачу.
Адреналін падає.
Все зробили.
Тепер на Київ.
Збір на дрон-мутант тут
4149 4378 6811 3299
https://send.monobank.ua/jar/6EuGtpRiM3...
Таблички "Сіверськ" на в'їзді немає, але там я прив'язала прапорець.
Працюємо"
Ярина, Донецька обл.
Notes area
Physical condition
Immediate source of acquisition
Arrangement
Language of material
- Ukrainian
Script of material
Location of originals
Availability of other formats
Edited Ukrainian text:
"Трошки про наші поїздки.
Під'їжджаємо до Сіверська, одягаємося. Віддалено чути прильоти. Їдемо через приватний сектор до багатоповерхівок. Знаю, що там люди.
Вийшла з машини, свист у небі. Не розумію, куди летить. Бахнуло на околицю. Починаємо роздавати гумку. Знову свист, наче летить у тебе. Кидаю оком, куди бігти, де підвал. Бах. Прилетіло ближче.
Біжу до другого під'їзду, віддаю коробки. Знову свист. Підбігає вояка, каже, щоб бігом ховалися, і забігає у підвал. Біжу за ним, віддаю два каремати. Фотозвіт зробити не встигаю.
Вибігаю, шукаю водія, бачу: водій напружений. Прильот. Згадала, що не надягнула шолом, надягаю. Віддаю коробки, роблю фотозвіт. Бабуся одна розказує, що тікала від прильотів зі свого села Серебрянка в Сіверськ так, що забула зуби. Волонтери все менше до них приїжджають.
Знову клятий свист, все в секундах. Бабуся (та, що забула зуби): «Та то не до нас!». Махає рукою і показує мені, де вона під під'їздом посадила кріп. Прильот недалеко. У підвалах у них мало що є, але висять наші прапори. «Діти є?» – питаю. «Немає».
Усе віддали. Місцеві питають: «Ви хоч не приватним сектором їхали до нас? Бо він зараз дуже потерпає, гатять». Ми з водієм Сашею перезирнулися. Наче все віддали, швидко попрощалися, пообіцяли через 2 тижні знову приїхати, нас перехрестили жіночки, й ми поїхали.
Їдемо, водій каже, що машина якісь звуки погані видає, мене заспокоює думка, що все ж їдемо.
Прилітало ще. Вірю, що ці люди в підвалі. Від'їхали. Хух. Зловила зв'язок. Відкриваю телефон, а там – завал запитів від вояк. Розгрібаю. Дістаю фотографії, дивлюся на Женю. Відволікаюсь, задумуюся, в душі плачу. Адреналін падає. Усе зробили. Тепер – на Київ."
Ярина, Донецька обл.
Ред.: Інна Данилюк.
Restrictions on access
Terms governing use, reproduction, and publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk