File - Зоя, Вінниця, 78-02-04

• Ukrainian
• English

English translation (unedited):

"Two blasts, one following the other half a minute later, one louder, and one quieter, cracked the silence when I was putting on a dress. It was the moment when I put my hands into the sleeves and looked like I had a "bag" on my head.

“I hope our military knocked it down”, I thought. It was a frivolous thought… But our air defense has been repulsing all assaults for the last two weeks, and we relaxed.

My parish did not conduct general Easter services because of the advanced safety precautions in the city. People were afraid of diversions and terrorist acts. I was waiting till Monday to go to church. I agreed with a driver I know that he will give me a ride to the city. There were not many people in the church. The white alert rang just in time when we sang the resurrection song. It was divinely euphonious.

“He is alive, He is alive! He is alive!”, we sang three times and three times the white alert went off. I will never forget this feeling. “The siren - He is alive! - white alert - Our God is not dead…”.

After the common prayer, when the priest finished his traditional preaching, a man who ministered in a chapel looked at the news. He whispered into the priest’s ear. The priest shuttered, stayed silent, and we prayed for the dead, though usually, this is not practiced during Easter week.

Two hits in a region. There are injured and dead. Rescuers are working. They were aiming at railway stations in Koziatyn and in Zhmerynka.

“Do they say how many?”, asks an elderly woman at the entrance to the church. She looks at me when I take out my telephone.

“No. They say that they are putting down the fire”, I answer.

“When I was entering the church, I saw a few fire brigade machines going to Bar… And I understood that they hit somewhere..”, she wages her head.

“Barbarians… I was hoping till the end that ours knocked it down… This is what our second day of Easter is like,” she finishes."

Zoia, Vinnytsia

Edited Ukrainian text:

"Вибухи – два, з різницею десь у пів хвилини, гучніший і тихіший – пролунали, коли я вдягала сукню. Оцей момент, коли вже вcтромила руки в рукава і стоїш, як із мішком на голові.

"Надіюся, наші збили..." – подумала я. То було легковажно... але останні два тижні ППО все відбивала, і ми розпружилися.

На моїй парафії не було загального Пасхального богослужіння через підвищені заходи безпеки в місті – у Вінниці боялися диверсій і терактів. І я чекала понеділка, щоб піти до церкви. Звечора домовилися зі знайомим водієм, щоб підкинув до міста.

Людей у храмі було небагато. Відбій повітряної тривоги пролунав саме тоді, як заспівали "Христос воскрес із мертвих". І воно так дивовижно лягало одне на одне. Тричі співається "Христос воскрес" – тричі звучить відбій тривоги. Я ніколи не забуду цього відчуття: "Сирена – Христос воскрес – відбій тривоги – із мертвих..."

...А коли вже після літургії, священник мовив традиційне казання – хтось із чоловіків, що прислужували у вівтарі, глянув у новини. І прошепотів щось на вухо священику. Священник затнувся, помовчав, і ми пом'янули загиблих, хоча зазвичай це не притаманно пасхальному тижню.

Два влучання по області. Є поранені, загиблі. Працюють рятувальники.
Цілили в залізничні вокзали – у Козятині та Жмеринці.

– Пишуть, скільки? – питає мене старша пані на виході з церкви, дивлячись, як я витягаю смартфон.

– Ні. Пишуть, що гасять пожежу.

– Я якраз до церкви заходила, як їхали пожежні машини на Бар... І зрозуміла, що десь влучили, – хитає головою. – Іроди... До останнього надіялася, що наші збили...

Отакий другий день Великодня..."

Зоя, Вінниця

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/

Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk