This file consists of bibles and prayer books (detailed list available: catalogued in Mimsy).

"Вранці 24 лютого я прокинулася від того, що чоловік бігає по квартирі і шукає пусті пляшки, набирає воду у ванну і всі пусті ємності. - Ти чого? - питаю. - Війна почалася. Я не плачу, я починаю складати в наплічник документи і запасну білизну для дітей. За вікном глухо чути вибух. Того дня ми не поїхали, я не хотіла. Дві доби ми чекали у ванній, дивлячись, як все ближче до Лук'янівської падають снаряди. На третій день посадили своїх 5и річних близнюків в машину і поїхали в бік заходу України, в невідомість. Назустріч нам по трасі їхали танки і інша важка техніка. - Бібікай, це ж наші! - кричу. - А може і ні? Машини сунулись в три ряди, повільно, мовчки. Над потоком машин почувся гул літака, потім ще одного. Пролетіли низько. Все обірвалося на секунду, але ні, полетіли далі. А ми рушили в довгу дорогу, де були добрі люди, які залишали нас на ніч, на тиждень, кордон із 10 годинами пішки. Врешті я з дітьми у безпеці, а мій любий чоловік вдома допомагає організовувати вивезення біженців з харківщини. Мрію повернутися додому, аби всі були живі і було куди повертатися. А мій син і тут, в Польщі, питає мене "Мамо, а в нас не попаде бомба?""

Марина. 36 років, з Києва.

"Воєнні нотатки, день 5.
Диверсанти, качалки і шкарпетки від св. Миколая. Звоню мамі:
Як ти?
Поїла, намагатимусь трохи поспати. Ось зараз качалку з рукава вийму і ляжу.
???
Патрулювали вночі будинок.
Хто?
Ми з тьотьою Тенею і дядью Толею. (Це наші сусіди по поверху, я знаю їх майже все життя. Тьотя Таня - мамина ровесниця, переконана пацифістка, вона належить до спільноти християн-баптистів. Дядя Толя - незмінний очільник квартирного кооперативу вже 36 років, має за 70 років.)
Ти ж собі уяви, що ті падлюки придумали - у них бракує вибухівки взривать будинки, то вони пробираються в підвал і руйнують трубу каналізації. Раз - будинок тоне в гімні, бомбосховища нема, люди у відчаї. То ми з вечора самоорганізувалися. Одна людина постійно чергує в підвалі, і по двоє в будці конс'єржки - один на лавочці сидить, а другий ховається. Сьогодні графік складемо. Але ми першими пішли.
Розумно.
А яка в нас зброя? Пляшка - розіб'ється. Палка від швабри - довга. Костура в мене нема. То ми подумали і взяли по качалці для тіста. Дуже удобно - гладенька, чистенька, зручно в руці тримати. І в рукаві можна сховать. Я такого светра вділа, широкого.
Сидимо ми з Таньою, якраз ротація в нас була - між лавкою і будкою. Аж воно лізе. Ну ми йому і влупили. По-два рази. Вирубили. Тьотя Таня, ти ж її знаєш, плаче: "Жалко його", плаче, але б'є. А я їй кажу: "Не плач, чого він сюди приперся". То ми його вирубили. І викликали тероборону.
Прийшли два хлопці. Такі молоді, красиві, в амуніції, з автоматами. Один того вилупка забрав. А другий лишився біля нас - чекати, чи ще хто не полізе. Ну я показую на автомат й кажу: "Махньомся нє глядя". Він дивиться здивовано. Тоді я витягаю качалку з рукава. Він починає сміятися. "Тьотю, ви його справді качалками?" - "Синку, сам подумай, ну яка в мене ще зброя. Була качалка і кухонний молоток, битки робить. То качалка зручніша". Помовчали трохи. Я його питаю: "Синку, а як воно?" - "Все харашо, тьотю. Ми їх б'єм. Ото тільки нога в мене болить на мороз. А як в АТО був, то два поранення в ногу. Так - не болить. Це сьогодні мороз, то ходити можу, а стояти нє." - "Синку, а хочеш подарунок від тьотки? Я ж, бачиш, своя, бойова." Сміється. "Який подарунок?" - "Ну як на Миколая". Каже: "Хочу". "То жди мене тут". А в мене 35 пар шкарпеток в'язані запаковані й не відіслані лишилися. То я йому й винесла. Подякував, перевзувся. Я тоді кажу: "В мене ще варення і чай спаковані. Перед комендантською годиною забрати не встигли. То ти заходь після чергування, забери". А тут і ранок настав.
... Я сміялася і плакала. Мама:
Он цигани танка вкрали. А ми шо, хужі? Качалками їх заб'ємо, а Київ не здасться. Така от вранішня "Слава Україні!"
(І так, це Троєщина.)"

Зоя, Вінниця, родом з Києва

"Історія спасіння моєї родини та Герої України.
Зараз після 4 днів, все здається, що то було якесь кіно, що такого не може бути. Крім того, наша реальна історія порятунку, а зараз все більше історій сумних.
Мені все ще важко описувати деталі, але потрібно написати про Героїв! І їм теж потрібна допомога і моїй родині зараз.
8 днів ми думали, що так і повинно бути ще трошки і Україна переможе. Вибухи, обстріли було чутно, майже без перерви. На 7 день перестрілка біля будинку нас налякала. Ніч ми збирались, шукали авто, щоб 3 км доїхати до евакуації. Зранку роздали всі припаси бабусям сусідкам.
Перед самим виходом пролунав вибух дуже сильний і близько. Ми замислились сидіти страшно і виходити. Значення "руская рулетка" набуло справжнього сенсу.
Але пішли двое дорослих трое дітей. 3 км пішки під обстріли навколо та вибухи. Сказати, що це було страшно...
Дійшли до Ірпінської Біблійної Церкви де проводилась евакуація на волонтерських засадах організована мережею Бабтисткої церкви. Нам пощастило бо швидко швидко роздали паливо, що привезли людям з власними авто.(палива не було вже в місті).
Під вибухи зі сльозами нам довелось розділитися по автобусам, бо малі діти сіли в бус з віконцем, а старші в бус без вікон грузовий. Набили всі машини людьми, всіми хто добіг. Їхали колонною сподіваючись, що такі дадуть зелений коридор... Игорь Рогожинский наш водій С...трасою сказав: "Зараз найважливіший проміжок, що будь якої миті його можуть "зняти", як водія..." А те що там вже не раз таке було...і що зелені коридори не зелені, а червоні це вже знає вся Україна.
Коли ми виїхали 8 годин до міста В...ми їхали у повній тиші та безпеці, я була в шоці і досі, бо я думала що кругом війна та вибухи, а виявилось що ми прожили в гарячій точці....
Поки їхали ми дізналися що через 15 хвилин після нашого виходу з дому був обстріл на бомбили нашу вулицю та будинок наш. Горіли будинки поряд, знесло дах поряд, наш залишився без вікон та балконів(на той час). Багато сусідів постраждали, відірвало кінцівки, важкі поранення.
Нас врятувало рішення в 15 хвилин!!!
У В...нас розмістили в церкві нагодували, заспокоїли, поклали спати. І виявилось що це все вони самі організувалися та допомогають. Тому хто хоче справді допомогти і має змогу це реальні рятівники що вивезли з гарячих точок сотні, тисячі людей.
Нами опікувалась церква 3 дні поки ми прийшли до тями та відпочили, годували, кормили, давали дах та везли куди потрібно.
По дорозі нам допомогали бог через людей, божі люди і інші. Славна Україна! Славними людьми!
Я прошу по можливості підтримати реальні пункти Бабтистів, що врятували та продовжують рятувати життя людей, дітей.
Мої Герої! Герої моєї родини!
Церква Церква Євангельських Християн Баптистів м.В...Солецький Андрій Олександрович 4149 4393 1697 7184
Церква Євангельських Християн Баптистів.
Чернівецька область с. Р... Віктор Мельник 4441 1144 1236 2103
Мої герої в дорозі безмежна вдячність за допомогу це все Герої мирні в тилу:
Виктор Барляк
Виталий Заставнецикий
Лена Бабчинская
Всім вдячна хто молився за нашу дорогу до безпечного місця.
Завдяки вам всім ми вижили та потрапили в безпечне місце.
Ми залишись без дому, з рюкзаками за плечима з документами. Ми раді що живі, це саме головне.
Перша частина історії про перебування в Ірпені ще буде, і те що тепер історія, кожного дня, бо тепер кожен день не відомість...
Буду вдячна і за підтримку нашої родини
Лесечко Олена Олександрівна
5168745013910697
Моя родина доньки Поліна та Ліза, син Нікіта, батько дітей Виталий Лесечко та я будемо продовжувати все життя дякувати людям. Вже вдячні хто допоміг нам матеріально, донька забула телефон вдома, вже купили, зв'язок зараз життєво необхідний.
Вибачте за помилки в тексті, така я.
І історія реальна.
Дякую Богу!
Слава героям України на передовій та в тилу!!!
П.С. Як могла коротко розповіла...багато деталей упустила важливих.
Шукаю роботу в тилу, залишаюсь в Україні, допомогаю всім чим зможу. Якщо ми всі згуртуємось ми не переможні!
АЛЕ ще важливе, якщо поряд вибухи чи перестрілка рятуйте дітей і себе одразу, не чекайте що це мине.

психологнавсюголову

борщперемога

війнаУкраїна"

Олена, Ірпінь