File - Наталя, родом з Маріуполя, 06-05-04

• Ukrainian
• English

Translation:

"Mama was telling me how she and Tato got to our apartment in Mariupol: “The left bank is completely destroyed. It’s impossible to live there. We were reluctantly let through by the UAF, given no guarantees that we would return alive. But you know Tato and me: we’re the kind that can get through anywhere.”

My mother had to get into the apartment at all costs, because—here I have to be careful—my Canadian diploma, the Narbut collection published by Rodovid, the Harvard blanket that I had completely forgotten about, and my mother’s gold ring were all there. Plus a million family photos, where we were happy, together.

“Ma, those are just things, for Pete’s sake! You could have been killed.”

In response, she only made a joke of it, persuading me yet again that in this kind of situation, only a sense of humor can help. And then she said something important:

“You know, this war’s primarily about values. And these are the values in our family. We left the pillows and the blankets behind, but we took your Narbut, because we know how much you were waiting for this book. We took photo albums because they are our memories, and no one can take them away. You know, no one can really take anything from us at all.”

Then there were six days of silence, that made themselves known loud and clear in photos and videos of air raids, Grad missiles, the destroyed maternity hospital, and then, reports of mass graves and 1,500 killed. Sitting in the relative safety of Vinnytsia Oblast those six days, I felt barely alive: as if I, not they, was taken hostage and was being prepared for demonstrative mass execution.
Just today, my mother was able to break through for about 30 seconds and tell me that they are alive.

“Natalia,” she said cheerfully, “I’m keeping a diary for you. I write in it every day.”

I didn’t have time to ask her about water, food or a bomb shelter. I just thought: My Anne Frank. Your story matters. And I really want the world to hear it. I’m ready to wait for it, as well as millions of other Ukrainian stories of resistance and resilience. No matter what, they certainly can’t take them away from us.

Natalia, originally from Mariupol
Editor: Lidia Wolanskyi

Edited Ukrainian text:

"Мама розповідала, як вони з татом дісталися до нашої квартири в Маріуполі: «Лівий берег повністю зруйновано. Там неможливо жити. Нас неохоче пропускали ВСУ, не обіцяючи, що повернемося звідти живими. Але ж ти знаєш нас із татом: ми такі, що скрізь прорвемося».

Мама за будь-яку ціну мусила потрапити до помешкання, бо ж, – тут обережно, – лишилися мій канадський диплом, Нарбутівський збірник видавництва «Родовід», плед із Гарварда, про існування якого я й забула, та мамина золота каблучка. А ще мільйон наших сімейних фото, де ми щасливі і разом.

«Мам, ну це ж просто речі, хай їм грець. Вас же могли вбити».

У відповідь на це вона лише вдало жартувала, вкотре переконуючи мене, що в такій ситуації допомогти може хіба що почуття гумору. А потім сказала одну важливу річ:

«Ти розумієш, ця війна, вона передусім про цінності. От у нашої родини вони такі. Ми лишили подушки та ковдри, але взяли твого Нарбута, бо знаємо, як сильно ти чекала на цю книжку. Ми взяли фотоальбоми, бо це ж наші спогади, і ніхто не може їх відібрати. Розумієш, у нас взагалі ніхто нічого не може відібрати».

А потім були шість днів тиші, які голосно заявляли про себе фото та відео доказами авіабомб, градів, зруйнованого пологового будинку, а ще – повідомленнями про братські могили та 1500 померлих. Ці шість днів у відносно безпечній Вінницькій області я й не жила: наче це мене, а не їх, узяли в заручники і готують до показової масової страти.

Аж тут сьогодні мама змогла прорватися на якихось 30 сек і сказати мені, що вони живі. І досі живі. «Наталю, – бадьорим голосом сказала вона, – я веду для тебе щоденник. Щодня записую туди».

Я не встигла в неї спитатися ні про воду, ні про їжу, ні про бомбосховище. А лише подумала: Моя Анна Франк. Твоя історія важить. І я дуже хочу, аби світ почув про неї. Я готова на неї чекати. Як і на мільйони інших українських історій спротиву та resilience. Хай там як, а їх у нас їм точно не відібрати."

Наталя, родом з Маріуполя

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/

Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk