Dossier - Анастасія, Ірпінь, 146-10-06

• russe
• ukrainien
• anglais

English translation (unedited):
"Feeling overwhelmed today...
Overwhelmed with memories: in this photo you can see the road turn in Romanivka where a car was waiting to evacuate us as we were moving dogs, starting with the disabled ones... I was waiting on the Irpen side with the agressive ones. As I moved the last dog over the bridge, I saw from afar that one of the dogs jumped out from the car and ran toward that turn...
Running up there, I realized that the runaway was Laif, the disabled dog missing half his hind legs. You would think he wouldn't get far being like this. Yet he did, galloping to Romanovka, and not even trying to stop. I left the dog I was moving with Artur and ran after him... The armed military ran after me, but I did not realize at the time why, because I had no idea that it was not our people anymore after #Romanivka...
I did not know anything, what with no network connection😅
There I was, running in my winter boots and jacket, all the while the military stopped chasing after me and returned to the position. Laif was nowhere in sight anymore, and I dropped the jacket off and kept on running... Purely intuitively I knew where to run and that I could not lose another dog, I just could not do it...
With my tongue over my shoulder exhausted, I run up to the very end of Romanovka spotting Laif who wasn't feeling well and stopped running. I ran up to him and saw his tongue turn blue which was when I felt so down...
I quickly rubbed his paws, picked him up and walked back slowly, as he was not a small boy. It took us a while to walk back making stops and all. Coming up the road turn, I called for my husband, and all the military came from their positions to see me ("Who's yelling like this?"). Artur ran up, took Laif and carried him to the car; the dog was already feeling better. We immediately warned Snezhana and she took Laif to a rehabilitation center where they brought him back to normal.
Only after all this time I realized that the military stopped running further after me because I ran into the occupied territory. I did not just encounter weirdly behaving locals, it was the orcs [Russian soldiers] who, all things considered, were freaked out by me...
Well, I am freaked out now, because of what happened then, but I did not lose Laifik! [Not losing him] was my only thought the entire time as I was running.
"I will not lose him, I will not lose anyone ever again."
🖊 📸 Anastasiia, Irpin
May 21, 2022

Ukrainian translation:
"Мене сьогодні пробило...
На спогади. На фото — поворот у Романівці, там на нас чекала машина для нашої евакуації, ми переводимо собак, перших повели інвалідів... Я чекала з агресорами [агресивними собаками - РЕД.] з боку Ірпеня, переводячи останнього через міст. Я здалеку бачу, як один із собак вистрибує з машини й тікає в цей поворот...
Я, добігаючи туди, розумію, що втік Лайф, інвалід, у якого немає половини задніх лап, здавалося б, чи далеко він може таким утекти? А він зміг, він мчить галопом у Романівку, не намагаючись зупинитися. Я кидаю собаку, якого привела, Артуру і кидаюся за ним... За мною біжать військові зі зброєю, тоді я не розуміла, що такого, я ж не в курсі була, що за Романівкою вже не наші...
Я взагалі нічого не знала, зв'язку ж не було 😅
А я біжу, у зимових черевиках і куртці, військові за мною вже не біжать, вони повертаються на позиції, Лайфа вже не видно навіть, я скидаю куртку й продовжую бігти... Чисто інтуїтивно розуміючи, куди мені треба бігти і що втратити ще одного собаку ну просто не можу...
Добігши з язиком на плечі до кінця Романівки, я побачила Лайфа. Йому стало погано, і він зупинився. Я підбігла й побачила, що в нього посинів язик, ось тут я випала в осад.
Швидко пром'яла йому лапи, узяла на руки й повільно пішла. Кабанчик важив чимало, йшли ми довго, із зупинками. Вийшовши до повороту, я прокричала-покликала свого чоловіка, усі військові вийшли, зі своїх позицій, на мене подивитися (хто ж так репетує). Артур підбіг, схопив Лайфа й поніс у машину. Собаці вже було легше. Ми одразу попередили Сніжану, і вона Лайфа передала реабілітаційному центрові, там його привели до тями.
І ось, через стільки часу, я зрозуміла, що військові не бігли далі тому, що там уже були окупанти... Що я не просто жителів з дивною поведінкою зустрічала, а саме орків, які від мене, судячи з усього, були в ахої...
А я в ахої зараз, від того, що відбувається, зате не втратила Лайфика! Це була моя єдина думка, за всю мою пробіжку
"Я його не втрачу. Більше нікого"
🖊 📸 Анастасія, Ірпінь
21.05.22

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk