Zone du titre et de la mention de responsabilité
Titre propre
Dénomination générale des documents
Titre parallèle
Compléments du titre
Mentions de responsabilité du titre
Notes du titre
Niveau de description
Cote
Zone de l'édition
Mention d'édition
Mentions de responsabilité relatives à l'édition
Zone des précisions relatives à la catégorie de documents
Mention d'échelle (cartographique)
Mention de projection (cartographique)
Mention des coordonnées (cartographiques)
Mention d'échelle (architecturale)
Juridiction responsable et dénomination (philatélique)
Zone des dates de production
Date(s)
-
2022-03-16 (Production)
Zone de description matérielle
Description matérielle
- 1 textual testimony
- 1 image
Zone de la collection
Titre propre de la collection
Titres parallèles de la collection
Compléments du titre de la collection
Mention de responsabilité relative à la collection
Numérotation à l'intérieur de la collection
Note sur la collection
Zone de la description archivistique
Historique de la conservation
Portée et contenu
"Show must go on. Дівчина в танцювальній студії у Вроцлаві розповідає, що її батьки сьогодні не виходили на зв'язок. Вони в окупованому містечку нв Сумщині, електрики немає, постійні обстріли. За мить вона робить глибокий вдих, усміхається ученицям, вмикає танцювальну музику і починає урок, як і місяць тому. Ввечері до неї привезуть 8 котів. Show must go on. Тисячі мам і дітей. Тисячі кілометрів від рідного дому. Одна тепер дає раду з істериками трирічки 24/7. Друга має забути про дипломи і хапатися за першу-ліпшу роботу, бо чомусь не встигла вивчити іноземну мову за пару годин у бомбосховищі. Ще одна перетинає всю Європу на авто, хоча нещодавно після травми боялася сісти за кермо. Але всі вони, проклинаючи ро**ю, зчеплюють зуби і роблять свою справу. '' Show must go on. Чоловік прокидається о 10, бо має дзвінок на роботі. До 5 ранку він допомагав розселяти людей на вокзалі, пояснював і перекладав. Він хоче потрапити в тероборону, але друзі переконують, що грошова допомога зараз не менш важлива. Тож він продовжує писати код, щоб переказувати гроші на спальники і тепловізори. Show must go on. Я припиняю скролити стрічку, в який досі не з'явилася новина, на яку ми всі чекаємо. Витягаю книжки і пакую в рюкзак. Долаю багатошарове почуття провини за те, що в безпеці, що можу робити улюблену справу. Вирушаю на інший кінець Вроцлава проводити літературний урок для школярів. З молодшими вигадуємо казку, на диво добру. Про гнома, який шукав свою кицьку. Зі старшими говоримо про різні наративи. Про те, що слово - це також зброя. "В яке місце в Україні ви би хотіли повернутися?" - "Додому. Просто додому". Я впевнена, що ця мрія незабаром здійсниться. Що підлітки писатимуть ЗНО за українськими партами. Вони відбудують цю країну, а потім напишуть такі історії, що світ аплодуватиме стоячи. And show will go on."
Анна, Вроцлав
Zone des notes
État de conservation
Source immédiate d'acquisition
Classement
Langue des documents
- ukrainien
- anglais
Écriture des documents
Localisation des originaux
Disponibilité d'autres formats
Translation:
"The show must go on!
A girl at the dance studio in Wroclaw says that her parents never called today. They are in an occupied town in Sumy Oblast. There’s no power and the shelling is non-stop. Then she takes a deep breath, smiles at her pupils, turns on dance music, and begins the lesson, just like a month ago. In the evening, someone will bring her 8 cats.
The show must go on!
Thousands of mothers and children. Thousands of kilometers from their homes. One of them now copes with the hysterics of her 3 year-old 24/7.
Another has to forget about her degrees and grab any job that comes her way because somehow she didn’t manage to learn a foreign language during her couple of hours in a bomb shelter.
Another is crossing all of Europe by car, although not that long ago she was afraid to get behind the wheel after an injury.
But they all curse Russia, grit their teeth and do what they have to do.
The show must go on!
A man wakes up at 10 because he has a call from work. He was up until five in the morning, helping to accommodate people at the train station, explaining and translating. He wants to join a territorial defense unit, but friends say that financial help is just as important right now. So, he continues to write code so that he can transfer money for sleeping bags and thermal imaging devices.
The show must go on!
I stop scrolling the news feed. I still haven’t seen the one piece of news we are all waiting for. I take out my books and put them in my backpack. I overcome a deeply-layered sense of guilt for being safe, for being able to do my favorite thing. I’m heading to the other end of Wroclaw to teach a literature class to school kids. With the younger ones, we make up a fairytale that is surprisingly good. It’s about a gnome who is looking for his cat. With the older pupils, we talk about different story lines. About how a word can also be a weapon.
“What place in Ukraine would you like to return to?”
“Home. Just home.”
I’m sure that this dream will come true, soon. That teenagers will be able to write their government exams at desks in Ukraine. They will rebuild this country and then write such stories that the world will give them standing ovations.
And the show will go on!"
Anna, Wrocław
Edited Ukrainian text:
"The show must go on.
Дівчина в танцювальній студії у Вроцлаві розповідає, що її батьки сьогодні не виходили на зв’язок. Вони в окупованому містечку на Сумщині, електрики немає, постійні обстріли. За мить вона робить глибокий вдих, усміхається ученицям, вмикає танцювальну музику і починає урок, як і місяць тому. Ввечері до неї привезуть 8 котів.
The show must go on.
Тисячі мам і дітей. Тисячі кілометрів від рідного дому. Одна тепер дає раду з істериками трирічки 24/7. Друга має забути про дипломи і хапатися за першу-ліпшу роботу, бо чомусь не встигла вивчити іноземну мову за пару годин у бомбосховищі. Ще одна перетинає всю Європу на авто, хоча нещодавно після травми боялася сісти за кермо. Але всі вони, проклинаючи росію, зчеплюють зуби і роблять свою справу.
The show must go on.
Чоловік прокидається о 10-й, бо має дзвінок на роботі. До 5-ї ранку він допомагав розселяти людей на вокзалі, пояснював і перекладав. Він хоче потрапити в тероборону, але друзі переконують, що грошова допомога зараз не менш важлива. Тож він продовжує писати код, щоб переказувати гроші на спальники і тепловізори.
The show must go on.
Я припиняю скролити стрічку, в який досі не з’явилася новина, на яку ми всі чекаємо. Витягаю книжки і пакую в рюкзак. Долаю багатошарове почуття провини за те, що в безпеці, що можу робити улюблену справу. Вирушаю на інший кінець Вроцлава проводити літературний урок для школярів. З молодшими вигадуємо казку, на диво, добру. Про гнома, який шукав свою кицьку. Зі старшими говоримо про різні наративи. Про те, що слово — це також зброя.
«У яке місце в Україні ви хотіли б повернутися?» — «Додому. Просто додому».
Я впевнена, що ця мрія незабаром здійсниться. Що підлітки писатимуть ЗНО за українськими партами. Вони відбудують цю країну, а потім напишуть такі історії, що світ аплодуватиме стоячи.
And the show will go on."
Анна, Вроцлав
Restrictions d'accès
Délais d'utilisation, de reproduction et de publication
Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk