Dossier - Ольга, Київська область, 197-10-02

• anglais
• ukrainien

English translation (unedited):
"Why are you silent?" - asked a French journalist in Lviv. There were four Ukrainian writers and the interview was conducted in English.
--- My experience is very private. I saved my child.
My experience is small.
That's what I was thinking all these days, reading all the news from Kyiv region. While our neighbors were being killed, tortured, robbed (and this is no longer a cliché from school literature), while my parents' cozy kindergarten was being mined, I had my very private experience.
I took the child out on the third day. I still have messages that lured me out of Kyiv: "The main thing is that the child does not see the worst."
To be honest, it was hard to imagine the worst.
Even knowing the history of Ukraine, and the fact that this war is repeated and the crimes of racists are repeated in a circle, it is very difficult for me, a woman who has thought about creation all her life.
All these years we, Ukrainians, have become accustomed to building our own huts and gardens, our own culture, our own everything. And at this time the "neighbors" were preparing for a new "dispossession", because someone dared to live better, richer than them, happier.
My experience is small, because I left on time. I grabbed the child, hugged my beloved husband and jumped on the train that took us away from death.
Hovewer, the fact is that this war is now our common experience. And all this fits into each and every one of us. I am becoming a buffer that stores this memory for my child. To tell when the time will come. And not to forget.
I am from Kyiv region.
Every day I watch photos and videos of destroyed houses, killed colleagues, neighbors and acquaintances of my parents. Teachers and village activists, all whose fault was simply that they were Ukrainians.
My experience is small. However, I am from Kyiv region."
💻 📸 Olga --, Kyiv region

Edited Ukrainian text:
"–-- А ви чого мовчите? – спитав французький журналіст ще у Львові. Нас було четверо українських письменників, інтерв'ю велося англійською.
--- Мій досвід – дуже приватний. Я рятувала дитину.
Мій досвід маленький.
Це те, про що думаю всі ці дні, читаючи всі новини з Київщини. Поки наших сусідів убивали, катували, грабували (і це більше не кліше зі шкільної літератури), поки заміновували затишний садок моїх батьків, я мала свій дуже приватний досвід.
Я вивезла дитину на третій день.
Досі перед очима – повідомлення, якими мене витягували з Києва: "Головне, щоб дитина не бачила найстрашнішого".
Якщо чесно, важко було уявити це найстрашніше. Навіть знаючи історію України, і що ця війна повторюється, а злочини рашистів ходять по колу, це все дуже складно уявити людині, яка все життя мислила на творення.
Усі роки ми, українці, звикли вибудовувати свої хатинки й садки, свою культуру, своє все. А в цей час "сусіди" готувалися до нового "розкуркулення", бо хтось посмів жити краще, багатше за них, щасливіше.
Мій досвід маленький, бо я вчасно виїхала. Вхопила дитину, обійняла коханого чоловіка й застрибнула в потяг, що відвіз нас подалі від смерті.
Але річ у тім, що ця війна тепер – це наш спільний досвід. І все це вміщається в кожному й кожній із нас. Я стаю буфером, що зберігає пам'ять для своєї дитини. Щоб розказати, коли прийде час. Щоб не забувати.
Я з Київщини.
Щодня я дивлюся фото і відео знищених будинків, убитих колег, сусідів і знайомих моїх батьків. Вчителів і сільських активістів, уся вина яких була просто в тім, що вони – українці.
Мій досвід маленький.
Але я – з Київщини."
💻 📸 Ольга --, Київщина

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk