Dossier - Ольга, Бакалія, 251-20-01

• anglais
• russe
• ukrainien

English translation (unedited):

“So that is how people who got out of the hell of occupation look. I am alive. We are alive thanks to all of you. All of you who pulled us out of there. It was with great difficulty that we left and I must tell it like it is because I know that all of you were worried.
The decision to leave planted its seed a long time ago, but parents is what was holding us. After the [missiles] started flying near the parents' home, they agreed to go. We waited a week, on pins and needles. But with the help of God and Viktoria (I love, love, love you, my dear) the parents are now safe. After we sent off one set of parents (unfortunately, the other parents absolutely refused to go) we started looking for a person who will take us out. Us and one other couple with whom we had to leave.
On Friday morning, we waited by the entrance for our friends and our driver. Two women came over. "Don't wait for your friends," they said. "They were taken yesterday. Save yourself and go." I lost the feeling of my legs. Taken. Taken, bitches. We had to make an immediate decision. We are going. Despite the fact that we had enough money to only get to the orcs' border. We are going. Got to the border. Heat, orcs. For 6 hours those animals bleated. 950 wooden ones in the wallet. The ticket to shitty Belgorod is 570 per person. I took the earrings and the cross pendant and went over to the orc. "Buy the gold," I say. "We need money for the tickets." "Hee, hee, hee," he responds. "I have bullets but no money." We sat down on our bags. Heat. Orcs.
A man came over. He says: "I hear you have a problem. Do not despair. Cross the border. Nearby, there is a humanitarian location. Stay the night, get some rest, and then you will reach a decision."
So that is what we did. Crossed the border, swallowed all the abuse. Got to the [humanitarian] location. Nearby is a "business center" where "helpful" russians will take your money from the card at the 1:1 exchange rate, change your cash, and for a huge amount of money will even drive you to the border with Latvia. The price is 10,000 per person. Luggage and cats are free. We had to make a decision quickly. Despite the fact that we only had enough money for one of us. We are going. We are going!!! I wrote to my beloved Nadezhda -- and Viktoria --. The girls said "We will get you everything. You will leave Mordor."
In one night, a full amount was collected for us. In the morning, we exchanged it for cash and got going. Went through the dirty, arrogant Mordor, turned into shit with its Zs and Soviet flags. At 3 in the morning we got to the border. Cold, dark. Noone brought any warm clothes. We put everything that we had on the child; wrapped the cats in a blanket. I went to the one who was raising the gate.
I said: "Let the child and the cats warm up somewhere." The answer - "not allowed."
In russia one must suffer. Eight hours in the cold... The whole time, we kept rubbing the child to avoid hypothermia. There were moments when I fell asleep standing. Like a horse. Then the passports were taken away. We thought in half an hour we will have our freedom. No way!
"Olga Oleksandrovna, go to the office."
The office is very cold. The portrait of that dickhead is on the wall. Interrogation. I honestly thought they won't let us go. But they let us go. Goodbye, shitty Mordor. All of the world's curses I left for you when I passed through your smelly streets. And that is thanks to you all. I thank you, my dear ones. Endlessly thank you for saving lives.
Our friends are still in captivity. God, save their lives.”

Olha, Balakliya, July 21, 2022

Edited Ukrainian text:

“Отакий вигляд мають люди, що вирвалися з окупаційного пекла. Я – жива. Ми – живі – завдяки вам усім. Усім, хто витягував нас звідти. Ми важко виїжджали, і я маю розповісти все, як є, бо знаю, що ви всі хвилювалися.
Рішення виїхати зріло вже давно, але тримали батьки. Після того, як почало прилітати поряд із батьківською хатою, вони погодились. Тиждень ми чекали й були як на голках, але, з Божою та Вікторії (люблю, люблю, люблю тебе, рідна) допомогою, батьки вже в безпеці.
Після того, як спровадили одних батьків (другі, на жаль, їхати відмовились навідріз), почали шукати перевізника, який би вивіз нас із міста. Нас та ще одна пару, з якою ми мали виїжджати. У п'ятницю вранці біля під'їзду чекали на друзів та перевізника. Підійшли дві жінки.
“Не чекайте на друзів, – кажуть, – їх учора забрали. Рятуйтесь, їдьте”.
Перестала відчувати ноги. “Забрали...”
Забрали, курви.
Рішення треба ухвалити негайно. Ми їдемо. Незважаючи на те, що грошей нам вистачить тільки на дорогу до оркокордону. Їдемо. Доїхали до кордону. Спека, орки. 6 годин мурижили, скоти. У гаманці – 950 дерев'яних. Квиток до бєлгорода сраного – 570 з людини. Взяла сережки й хрестик та пішла до орка.
“Купіть золото, – кажу, – нам потрібні гроші на проїзд”.
“Ги-ги-ги, – відповідь, – Патрони є, грошей нема”.
Сіли на сумки. Спека. Орки. Підходить чоловік, каже: “Я чув, що у вас проблеми. Не впадайте у відчай. Проходьте кордон, а там поряд є гуманітарний пункт. Переночуєте, відпочинете, а там і рішення прийде”.
Так і зробили. Перейшли кордон, проковтнули всі знущання. Прийшли до пункту. Біля пункту – "бізнес-центр", де послужливі росіяни по курсу 1:1 знімуть твої гроші з карти, поміняють твою готівку, а за велику плату – навіть відвезуть до кордону з Латвією. Ціна питання – 10 000 з людини. Багаж та коти – в подарунок. Рішення треба ухвалити негайно. Хоч грошей вистачало тільки на одного з нас, ми їдемо. Ми їдемо!!!
Написала моїм рідним Надії й Викторії. Дівчатка сказали, що все буде, я поїду з мордора. За ніч нам зібрали всю суму. Зранку ми перевели кошти в готівку та поїхали. 19 годин по мордору. Брудному, пихатому, засраному своїми зетами та радянськими прапорами мордору. О третій ранку приїхали на кордон. Холод, мряка. Речей теплих ніхто не брав. На дитину вдягли все, що було, котів замотали ковдрою.
Пішла до того, що піднімає шлагбаум, кажу: “Дайте десь погрітись дитині й котам”. Відповідь: “Нє паложена”.
У росії всі повинні страждати. Вісім годин холоду... Весь час розтирали дитину, щоб не переохолола. Були моменти, що я засинала стоячи. Як кінь. Потім забрали паспорти. Здавалося, ще з пів години і вже ось вона – воля. Хер там…
“Ольго Олександрівно, пройдіть до кабінету...”.
У кабінеті дуже холодно. На стіні – портрет хуйла. Допит. Чесно, думала, що не випустять. Випустили. Прощавай, мордоре сраний. Усі прокльони світу я лишила вам, коли їхала по ваших смердючих вулицях. Я – вільна – завдяки вам усім. Дякую, рідні. Нескінченно дякую за врятоване життя.
...Наші друзі – досі в полоні. Боже, збережи їм життя.”

Ольга, Балаклія, 21.07.2022

Attribution-NonCommercial 4.0 International (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/
Із Зазначенням Авторства — Некомерційна 4.0 Міжнародна (CC BY-NC 4.0) https://creativecommons.org/licenses/by-nc/4.0/deed.uk