"Поїзд Київ-Львів. Евакуаційний рейс. Ми, двоє дівчат з собакою із Києва прямуємо до Польщі. Поряд з нами дві жінки поважного віку, такі вишукані, їдуть до родичів у Францію. Ще поряд з нами Саша і Катя - дві сестри, Саші всього 10 років, Катя хоч і старша, але ще така юна. Вони їхали до Німеччини. А ще з нами був хлопчик Даня, якому теж 10 років. «Вчора біля нашого будинку так бахнуло, що ми зібрали речі і зараз їдемо до моїх родичів у Прагу» - каже Даня. «В нас теж вчора гриміло» - підхоплює розмову 10 річна Саша. Діти швидко знайшли спільну тему і ця тема - війна 💔 Ми, дорослі, слухали як 10 річні діти обговорювали у кого гучніше гриміло, як робити коктейлі молотова і де треба ховатися. Слухали і намагалися сховати сльози на очах. Діти говорили про війну як про щось буденне. «Це моя найкраща мить за цей день» - каже Даня, коли він почав гладити Едді. «В нас самий щасливий вагон, бо в нас є Едді». Всі посміхнулися. Едді як завжди «пішов по рукам» та облизав всіх наших сусідів. «Галя, ну хто тебе зараз ще поцілує як не собака?» - сказала своїй подружці жіночка та розсміялася. Ми всі сміялися так, наче ніхто з нас не покидає свої домівки, а ми просто вирушаємо в подорож. У Львові ми всі розійшлися хто куди, але на останок Даня сказав мені: «Ми обов‘язково переможемо і будемо ще подорожувати по Україні. Я майже всюди був в Україні, в нас гарна країна». А хто ми такі, щоб не вірити словам дітей. Ми обов‘язково переможемо! І будемо знову їхати потягом, але вже додому. Будемо розмовляти, але про щасливе майбутнє. Будемо плакати, але не будемо ховати сліз, бо вони будуть від щастя. І навіть будемо робити коктейлі! Коктейлі з кавунів, херсонських українських кавунів. 💙💛"
Маша, Київ