4969 results with digital objects
Show results with digital objects
File
·
2022-04-22
Part of Writings from the War project
"А ще в Бородянці був кіт. Сидів на паркані спаленого поліцейського відділку і ліниво спостерігав за перехожими. В якусь мить він вирішив, що я достойний його почухати. І коли я мав необережність присісти, щоб приділити йому увагу – кіт безапеляційно вліз на моє коліно і вимагав «чухай давай». Вести переговори з котом – справа, загалом наперед програшна і безнадійна. Тому поки кіт лапами послідовно вимазував мої штани – я слухняно чухав йому вуха.
І його також погодували. Ми записали й розмову з людиною, яка весь свій час в Бородянці приділяє саме тваринам і годує їх. Корм привозять справно добрі люди, тваринки доглянуті. І ця самозакохана істота також.
Такий промінчик тепла в цьому важкому місці."
File
·
2022-04-22
Part of Writings from the War project
"Ось такий великодній кошик зібрали для нас господарі квартири в Городенці, де наразі живемо. На всі наші намагання переконати, що, слава Богові, маємо на що жити, маєм хліб і до хліба, відповідь одна: "Візьміть і ні про що не хвилюйтеся! Кажіть, що вам ще треба, все вам дамо". Господиня, дізнавшись, що не їмо м'ясного, зчаклувала сирну паску. Також подарувала нам цей кошик і серветку, вишиту її дочкою, зі словами: "Будете про нас згадувати. Ось такий у нас Великдень... Аби лиш ми мирно жили!" І розплакалася.
Що тут сказати? Плачу і я від зворушення. Це речі, завдяки яким Україна переможе. Люди намагаються загасити цю війну своєю безмежною добротою, піклуванням, увагою до інших... Діляться, віддають, пропонують, наділяють... Цей кошик - нищівна бомба супроти чорної війни, яка мучить мою країну...
Наші пригоди з житлом у Городенці були такі. Наважилися їхати, бо знайомі знайшли нам тут квартиру. Та коли ми вже були в дорозі, господарі квартири передумали її здавати. На щастя, відгукнулася родина, яка нас прийняла в своєму приватному будинку і гостила певний час. Згодом завдяки допомозі Веретельник Стефанова інша родина поселила нас у своїй квартирі, з якої виїхали попередні орендарі. Жодна з родин не схотіла брати з нас гроші за оренду житла. Що дуже дисонує з одним нашим досвідом, коли шукали тут, у Городенці, квартиру для оренди і знайшли одну в поганому стані, тісну, брудну й обдерту, за яку господар просив 10 тисяч гривень на місяць (тоді як у середньому тут здають квартири за 2-4 тисячі грн). Казав: "Якщо щось не подобається - в мене є ще 20 дзвінків за останню годину". Люди бувають різні...
Теперішні господарі постійно питають, що нам потрібно, чого бракує, привозять їжу, посуд, їхня дочка пропонує дитячий одяг, бо має своїх дітей... Люди на вулиці підходять з пропозицією допомоги...
Ми щиро вдячні городенківській вальдорфській громаді, родині пана Юрія і пані Галини, пані Галині Стефановій, родині пана Романа й пані Орисі - тим, хто нам шукав житло і приймав та приймає у себе. Молюся за цих людей.
А цей кошик обов'язково буду брати до церкви на кожен наступний Великдень. І згадувати тих, хто його подарував. Бо це і є Бог Живий, який ось так проявляється - в щирому людському піклуванні... І такі речі насправді найдорожчі."
Світлана
File
·
2022-05-22
Part of Writings from the War project
"Я вже писала, що в селян повторюються історії від села до села. Про яблуню чи грушку, яка врятувала дім – класика. Про самогубців за час окупації. І є одна історія, яка повторюється просто з хати в хату і мені страшенно подобається. Це прямо історія про resilience в чистому вигляді. Звучить це так:
– А телефон?
– Дак телефони ж вони позабирали.
– Не вернули?
– Хто там вернув!
– Ясно.
– Але я ж їм старий телефон віддала, а новий сховала, виключила і з собою завжди носила."
Світлана --
22.05.22
Чернігівська обл.
File
·
2022-02-24
Part of Writings from the War project
"Мій інтерес до політики проявляється хвилями. Як тільки щось серйозне відбуваються у світі чи в Україні, я переходжу у режим щогодинного читання новин. Так сталось і з останніми «навчаннями» армії північних сусідів на нашому кордоні. Я ретельно слідкував за тим, що відбувалось. Коли на московії виставили ультиматум до НАТО, потім вирішили визнати донбаські республіки, я зрозумів до чого все йде. У промові путіна про декомунізацію України я остаточно відчув його настрій. Перед сном 23го лютого я прочитав, що у Криму евакуювали нічну зміну підприємства, яке знаходиться біля Херсонської області. Прокинувся я від двох вибухів у Києві в районі 5ї ранку 24го лютого. Я вже переживав це у 2014му, коли жив у Луганську. Деякий час мені здавалось, що цими вибухами мене вже не налякаєш. Але за трохи менше ніж 8 років я забув це відчуття. Мене почало трясти, немов я змерз. Мільйони думок летіли в голові. Не відкриваючи сайтів з новинами, я вже все розумів. Мені знадобилось десь 20хв, щоб прийти в себе. Ми зателефонували родичам, щоб мати план на випадок, якщо не буде мобільного зв’язку. Протягом дня ми 5 разів змінювали позицію до того, чи безпечніше залишатись у Києві, чи їхати на Захід України. Ближче до вечора ми все ж зібрались з думками і вирішити тимчасово виїхати на Волинь. У мене сину 7 місяців і я розумів, що у Києві для нас занадто високі ризики залишитись без води, електрики чи необхідних для дитини ліків. Вже вдруге у житті я їду з улюбленого міста з одним рюкзаком з речима і без жодного плану."
Сергій, Київ