"Апд: блекаут 47 годин + 1 година світла + 12 темряви
У нас другий блекаут. Київ, правий берег, 19-20 грудня. Місто в темряві. Другу добу в квартирі немає електроенергії.
Холодильник - це тепер звичайна шафа, там ніхто вже не очікує взяти їжу. Продукти на балконі. Морозильна камера трималася довго. В перший блекаут (майже 50 годин без електроенергії) прийшлося викинути всі заморожені ягоди, овочі, гриби і заморожені напівфабрикати (пельмені, вареники, налисники). Цікаво, що, в умовах повного відключення їсти не хочеться. Це якщо хтось подумав зараз: треба було все з'їсти... Цього разу швидко і вчасно згадали про рибу і тісто. Більше нічого цінного.
Зв'язку немає. Не лише вайфаю, а й мобільний інтернет зникає після тривалого знеструмлення цілого району. Дзвонити по телефону немає сенсу, мобільна мережа або просто зникає, або такі перебої, що краще взагалі не телефонувати. Бо людина нічого не зрозуміє, а може подумати, що щось трапилось термінове.
Вода стоїть в бутлях і пляшках де тільки можна уявити, в усіх вільних місцях квартири. Унітаз треба чимось заправляти. І голову мити.
Якщо хоча би холодна вода є, це свято! Можна помити посуд, або його частину. В темряві. Добре, якщо плитка газова - є де воду підігріти. У кого електричні плити, то біда.
Батареї ледь теплі, але не холодні. Це не страшно. Це ніби гарантія, що котельня ціла. Чекаємо.
Найбільший клопіт в нових багатоповерхових будинках. Де немає газу взагалі. Ліфт не працює, світла немає, приготувати їжу чи нагріти воду немає можливості. Вода з крану не тече ніяка, бо насоси не працюють. Каналізація не виконує свої функції, бо знов насоси. Туалет "зачинено".
Все місто гуркотить генераторами, люди ходять на роботу, на зустрічі, в магазини, діти в школу. Лишають один одному записки. Домовляються: я буду!... навіть якщо не буде світла і не подзвоню.
Їжу купуємо на 1-2 дні. Але купити можна будь-що і практично будь-де. Все свіже, ніяких скандалів з зіпсованим. Хто не може забезпечити холодильник, так і каже відверто.
В супермаркетах та торгових центрах (в холі, в залі, біля ескалаторів) сидять люди на стільчиках чи просто на підлозі біля розеток. Заряджають гаджети, ліхтарики, хтось працює на ноуті. Всі тихі і чемні. Хтось посміхається, хтось зосереджений. Немає розпачу, сварок, звинувачень.
Ми живемо. Ми працюємо, спілкуємося, вирішуємо те, що можемо вирішити.
Дякуючи ЗСУ, дякуючи ППО. Коли сидиш на підлозі в коридорі (дві стіни) і чуєш вибухи, знаєш, що про тебе турбуються. Що там, за вікном, йде повітряний бій. Це тебе бережуть: збивають мотлох, який несе руйнування і смерть. І тоді з'являються сили, після відбою тривоги, йти і турбуватися про інших.
І жодного, ЖОДНОГО! слова про те, що треба поступитися. Ніколи! Ми переможемо. Україна ВЖЕ перемогла!"
Світлана, Київ