Print preview Close

Showing 10802 results

Archival description
5201 results with digital objects Show results with digital objects
CA BMUFA 0228 · Collection · approximately 2018-2019

This collection consists of materials collected by Ashley Halko-Addley for her graduate research project, Waxing Away Illness, at the University of Alberta. In 2018, Ashley conducted interviews and observations of the wax ceremony in Saskatchewan and Alberta. This collection consists primarily of transcripts, audio recordings, and fieldnotes, with select supplementary materials.

A supplementary website was created by Ashley Halko-Addley. The website highlights some of the participants and important selections from their interviews. The website can be accessed here: https://sites.google.com/ualberta.ca/waxingawayillness/

Halko-Addley, Ashley
2.7.3 - Financial Records
Subseries · 1938 - 2019
Part of Ukrainian Catholic Brotherhood of Canada collection

This subseries contains an accounting book for the operations of UCBC from 1938-1989, as well as a will from Bishop Neil Savaryn stating how much of his estate was to be bequested to UCBC. Other materials are reports and correspondence documenting the charity status of the organization as well as the planning of the Casinos and Bingos held by the Edmonton Eparchy.

CA BMUFA 0259 · Collection · 2019

This collection consists of five final papers by students in the SLAV-204 class Slavic Folklore & Mythology taught by Maria Mayerchyk, Huculak Research Fellow, in the Fall term 2019. Topics covered are Dovbush, Ukrainian wedding, Baba-Yaga, Propp, and symbolism of the rooster. This collection also contains a copy of the course outline.

1 - UCBC National
Subfonds · 1933 - 2020
Part of Ukrainian Catholic Brotherhood of Canada collection

This subfonds contains materials directly related to the UCBC on a national level. It contains correspondence, meeting minutes from executive meetings and conferences, promotional materials and reports, as well as financial information.

Ukrainian Catholic Brotherhood of Canada
1.7 - Projects

This series contains files from projects planned and executed by UCBC. The bulk of the materials in this series are from the "Catholic Action" project that ran from 1950-1952.
Other materials in this series span (2002-2004, 2018-2020)

Ukrainian Catholic Brotherhood of Canada
CA BMUFA 0022-2021.002.z002 · Item · 2020
Part of Poster collection

Poster advertising "Kalyna: A 25th Anniversary Production" by the Viter Ukrainian Dancers & Folk Choir. Production was to take place on May 17, 2020.

Malanka
CA BMUFA 0022-2021.002.z001 · Item · 2020
Part of Poster collection

Poster advertising a Malanka performance by the Viter Ukrainian Dancers and Folk Choir. Event took place January 11, 2020.

CA BMUFA 0114 · Collection · 1936-2021

The collection consists of various certificates granted to Peter and Doris Kule: those awarded for their work in the community, as well as professional and educational ones.

Kule, Peter and Doris
Newspaper clippings
CA BMUFA 0114-4 · Series · 2009-2021
Part of Peter and Doris Kule collection

The series includes a copy of an article "Kules honoured with biography" published in Ukrainian News in 2009, and a copy of the obituary for Nicholas Kuleba, Peter's brother.

CA BMUFA 0271 · Collection · 2001-2021

The collection consists of articles about Ukrainian diaspora composers researched, written, and translated within the Ukrainian Diaspora Research Project conducted by the Ukraine Millennium Foundation.

The Composers of the Ukrainian Diaspora Research Project was initiated in 2001 when Pittsburgh musicologist Taras Filenko, PhD, approached Ukraine Millennium Foundation president Gordon (Bud) Conway, offering to research and author the project. The UMF Board supported the concept and received permission from the Alberta Gaming and Liquor Commission to use gaming funds to pay for the long-term project. The project was to include the biographies of approximately 40 composers living and working outside Ukraine. It was originally conceived as a book, but ultimately has become a compilation placed into the Bohdan Medwidsky Archives of the Kule Centre at the University of Alberta.

Phase One, completed in 2021, contains articles on 21 composers of the Ukrainian diaspora. Written primarily in Ukrainian, the files have been translated into English and edited by Lada Hornjatkevyc from 2008 to 2021.

In a letter dated from October 3, 2001, Dr. Filenko related the rationale of the project:

“One of the purposes of this project is to bring hitherto hidden composers into the spotlight of international music. I feel strongly that there will be many discoveries. For example, there were two brothers-composers in the Ukrainian musical milieu at the end of the 19th century. Their surname was Akimenko, one of them emigrated to France and the other remained in Ukraine and composed under the pen name Stepovy.

I recently learned that the brother in France, although living in poverty, composed music as well… This is just one of the many interesting realities on the journey into the unknown terrain of the resurrection of Ukrainian music.”

Many years later, in 2020, Dr. Filenko explained why the article on Vasyl Bezkorovayny was still incomplete. The archive was in his brother’s private home in Simferopil and had been inaccessible since the Russian takeover of Crimea. These stories reveal some of the challenges in compiling research on composers included in this project.

Because Ukrainian history includes centuries of foreign domination, a great number of composers and musicians left their homeland and took up residence in other countries. Australia, Canada, Italy, Czechia, France, Germany, Poland, Russia, Slovakia and other countries have benefitted from the talents of their nationals of Ukrainian heritage. The Ukraine Millennium foundation intends to fund research into the identification of these composers.

Phase One of the Composers of the Ukrainian Diaspora Project includes Fedir Akimenko, Virko Baley, Vasyl Bezkorovayny, Peter Deriashnyj, George Fiala, Mykola Fomenko, Michael Hayvoronsky, Andrij Hnatyschyn, Wadym Kipa, Alexander Koshetz, Marian Kouzan, Gary Kulesha, Larysa Kuzmenko, Hryhory Kytasty, Zenoby Lawryshyn, Zenowij Lysko, Yuriy Oliynyk, Roman Prydatkevytch, Ihor Sonevytsky, Stefania Turkewich-Lukianovych and Wasyl Wytwycky.

The Diaspora Composers Project was designed to develop through four stages, described by Dr. Filenko in 2002:

Stage 1. Initial (Preliminary)
Evaluation of the existing research related to the project. Gathering publicly available and published information on the subject. Further delineation of the sub-stages of the project. Definition of the most efficient way of gathering information.

Stage 2. Intermediate
Systematization of the material based upon historical, socio-political, geographical and cultural criteria.

Stage 3. Advanced
Selection of auxiliary sources for additional information. Reevaluation of the cultural context and the role of the particular individual in cultural development and his/her influence on the musical culture. Musicological analysis of the selected compositions, comparative analysis of the stylistic characteristics, etc.

Stage 4. Final Stage
Unification of the form of presentation, development of academic apparatus, such as indices, maps, music examples, photo materials, and possibly audio material. Style of footnotes, especially related to archival materials from different countries, list of illustrations and additional materials.

Future of the Project
Upon completion of the Composers of the Ukrainian Diaspora Project (Phase One), with files on 21 composers placed in the Bohdan Medwidsky Archives in 2021, UMF intends to continue to fund Phase Two of the project.

Ukraine Millennium Foundation
File · 2022-02-24
Part of Writings from the War project

"Вранці 24 лютого я прокинулася від того, що чоловік бігає по квартирі і шукає пусті пляшки, набирає воду у ванну і всі пусті ємності. - Ти чого? - питаю. - Війна почалася. Я не плачу, я починаю складати в наплічник документи і запасну білизну для дітей. За вікном глухо чути вибух. Того дня ми не поїхали, я не хотіла. Дві доби ми чекали у ванній, дивлячись, як все ближче до Лук'янівської падають снаряди. На третій день посадили своїх 5и річних близнюків в машину і поїхали в бік заходу України, в невідомість. Назустріч нам по трасі їхали танки і інша важка техніка. - Бібікай, це ж наші! - кричу. - А може і ні? Машини сунулись в три ряди, повільно, мовчки. Над потоком машин почувся гул літака, потім ще одного. Пролетіли низько. Все обірвалося на секунду, але ні, полетіли далі. А ми рушили в довгу дорогу, де були добрі люди, які залишали нас на ніч, на тиждень, кордон із 10 годинами пішки. Врешті я з дітьми у безпеці, а мій любий чоловік вдома допомагає організовувати вивезення біженців з харківщини. Мрію повернутися додому, аби всі були живі і було куди повертатися. А мій син і тут, в Польщі, питає мене "Мамо, а в нас не попаде бомба?""

Марина. 36 років, з Києва.

File · 2022-02-24
Part of Writings from the War project

"Жінки, діти й люди з інвалідністю в будь-який критичній ситуації страждають у першу чергу. Карантин у 2019, війна у 2022 ще більше оголили їхню вразливість. Тому ми розпочинаємо цикл історій про те, як війна вплинула на сім'ї, де є люди з інвалідністю. Ця буде перша.

“Синку, з днем народження! Вставай, нас бомблять!” - так почався ранок для Вікторії і її двох синів з інвалідністю. Їхнє життя, як й життя мільйонів українців розбилось на друзки ранком 24 лютого.
Того ранку, як і завжди, Вікторія встала рано. Її молодший син Захар, що має ментальну інвалідність, відвідує центр денного догляду, який знаходиться доволі далеко від їхнього дому. Це дає можливість жінці працювати нянею, щоб винаймати квартиру й утримувати синів. Поки Віктоіря збиралась — почула вибухи, що пролунали одразу в багатьох українських містах. Спочатку вона сподівалась, що все швидко скінчиться. Але свист ракети, що наближалась, прискорив рішення виїхати з Києва.
Старшого сина розбудила словами: “Синку, з днем народження, вставай, нас бомблять!” - 24 лютого Богдану виповнилось 17 років.
Сім'я швидко покидала у валізу найнеобхідніше (вже за пару днів з'ясувалось, що вони не взяли й половину потрібного) і сіла у машину. Але покинути Київ їм не вдалося. Перелякані містяни масово намагались втікти з міста. Після трьох години у заторах їм так і не вдалося виїхати західному напрямку. Тоді Вікторія прийняла рішення їхати до мами у село. Хто міг подумати, до чого призведе це рішення.
Перший день пройшов спокійно. А з 25 лютого повз їхній будинок у чернігівської області почали рухатись колони російської бойової техніки, постійно лунали вибухи, літали літаки. Захар почав мало і погано спати, став збудженим і агресивним - так в нього проявляється страх і тривога. 9 березня Вікторія вирішила їхати далі й за 16 годин у дорозі вони були вже на Західній Україні. Батьки Вікторії прийняли рішення залишитись вдома, “у своїй хаті”.
Навіть зараз, в умовній безпеці, Захар не заспокоївся. Хлопчик не може приймати заспокійливе без консультації з лікарем — він приймає серйозні ліки под епілепсії. Старший, Богдан, зміг опанувати паніку першого дня і тепер є підтримкою для мами.
В Україні Вікторія не почувається у безпеці й хоче їхати далі, за кордон, але не може робити це наосліп. Для Захара дуже важлива рутина, режим, відвідування занять, тому спершу треба знайти центр денного догляду, який хлопчик зможе відвідувати. З цим їй допомагають працівники ГО “Родина для осіб з інвалідністю”, центру, який Захар відвідував у Києві.
Невідомо, чи їй вдасться домовитись з власником квартири у Києві про пільговий період оренди, поки триває війна, чи вдасться забрати звідти свої речі. Але в Україні її нічого не тримає, а для дітей з інвалідністю за кордоном є більше можливостей для соціалізації й реабілітації. Якщо все складеться — Вікторія планує залишитись там.

ITestifyWar

WarStories

DisabilitiesWar

StandWithUkraine"

Громадська спілка “Ліга сильних” зі слів Вікторії

File · 2022-02-24
Part of Writings from the War project

"Рівень похуїзму — моя мама
Поки Харків їбаше арта, мама їбаше розсольник. Бо яке укриття в підвалі, коли дітям нема чого їсти? Та й хулі якась підорашка буде вказувати моїй мамі, як жити і що робити, коли вона в себе вдома порається на кухні?
Українці дійсно непереможні
Вірю в ЗСУ і мамин розсольник"

File · 2022-02-24
Part of Writings from the War project

"Попередній день вже був тривожним. Я страшенно хотіла спати, але все ще дозбирувала “тривожну валізку”. Здавалося, наперед і про всякий випадок.

Чоловік лежав поруч у ліжку, моніторив новини. Я встигла лише прикрити очі (і тут же провалилась в сон), як він розбудив мене словами “вставай, війна почалась”. Я прокинулась перелякана, але все ще скептична. Ну, може, на Сході й почалась, але в нас ще є час.
Майже одразу пролунали вибухи. Я розбудила дітей і засунула їх прямо в ванну, як у колиску. Принесла туди подушки й ковдри. Одяглась, принесла їм одяг. Від страху скрутило живіт, тепер зрозуміло, про що кажуть, коли говорять “всратись від страху”. Добре, що ми ще вдома і поруч туалет. (більше не принцеса, ага). Один вибух пролунав зовсім близько (потім ми прочитали про нього у новинах). Поки ми одягались, чоловік набрав батьків — моїх і своїх, і десь за годину ми вже були у машинах.

Те, що почалась жопа стало зрозуміло по руху на вулицях. Машини швидко їхали в обидві сторони, не зупиняючись на червоний. Я була здивована, як швидко почалась евакуація. Якщо в нас вже були зібрані всі речи, то що, ці люди спали у машинах?

Всю дорогу на заправки стояли довгі черги (“до повного” в попередній тиждень такі стали помічними). Перед з'їздом на житомирську ми стали в затор. Стало справді страшно. Дехто йшов пішки. Пішки спокійно йшли й деякі військові, видно, у частину.

Мамо з татом телефонують, що намертво застрягли перед виїздом, що бабусі погано, вони не можуть їхати далі та повертаються додому або на дачу під Васильковим. "Тільки не Васильків, благаю!" Вже відомо, що підривають військові об'єкти, а там — військова частина й а/п.
В голові стукає — піздець! Піздець! Я не вірю, що це відбувається, не можу повірити. Як таке може бути?! Але варто було мені сказати це вголос — Соля сказала, “мама, будь ласка, мовчи, бо коли я чую тебе таку, мені стає страшно”. Відсунула у дальню комірку мозку. Здається, досі не усвідомила.

Новини хочеться дізнатись і одночасно страшно, дуже страшно, коли дізнаюсь. Думаю про головне — бути спокійною, довезти дітей. Не читаю, прошу читати мені дозовано.
На зустріч рухаються колони нашої техніки. Посилаю їм всі любов і повітряні поцілунки. На переході на трасі стоїть бабця. Рух на трасі постійний і безперервний. Я встигаю розгледіти картину, від якої починаю ридати. Маленька, у хусточці, по віку за 80. Вона стоїть, притиснувши край хустки разом з долонею до рота. Застигла від жаху. Мені здається, я можу прочитати її думки. Колись вона думала, що ніколи вже такого не побачить. Може плаче. Як і я, не вірить у те, що відбувається.

Намагаюсь скасовувати заплановану у ФБ публікацію. Вона здається такою недоречною зараз. Не виходить. Гаразд, не найстрашніше.

Скільки то годин до польського кордону. Не рахую. До кордону під'їжджаємо вже у темряві. Телефоную добрій знайомій по роботі, її містечко — поруч. Питаю, чи можна буде переночувати, якщо що. Попри те, що ніде, каже — можна. Так стають ближче. Не спить всю ніч, чекає. Але вирішуємо стояти, поки є сили. Дуже хочеться спати. Черга потроху, але рухається. Помічаю, що почитаю плутати передачі в авто. Тому ставлю будильник на п'ять хвилин, а машину — на паркінг. Засинаю на 5 хв, прокидаюсь, моніторю відстань, переставляю ще на 5. Так сплю. Серед ночі проситься пара. Вони йшли пішли 8 км. Втомились і змерзли. Принаймні в машині тепло. І можна поставити сумки. Доходимо до кордону приблизно о 16 годині 25 лютого. Військовий стан, чоловіків до 60 не випускають. Не поїду без чоловіка. Виню себе, що не виїхали всі раніше. Виню себе, що не вистачило сміливості поїхати без чоловіка. Повертаємось."

Дарусин_щоденник

Дарина, Київ

File · 2022-02-24
Part of Writings from the War project

"Мій інтерес до політики проявляється хвилями. Як тільки щось серйозне відбуваються у світі чи в Україні, я переходжу у режим щогодинного читання новин. Так сталось і з останніми «навчаннями» армії північних сусідів на нашому кордоні. Я ретельно слідкував за тим, що відбувалось. Коли на московії виставили ультиматум до НАТО, потім вирішили визнати донбаські республіки, я зрозумів до чого все йде. У промові путіна про декомунізацію України я остаточно відчув його настрій. Перед сном 23го лютого я прочитав, що у Криму евакуювали нічну зміну підприємства, яке знаходиться біля Херсонської області. Прокинувся я від двох вибухів у Києві в районі 5ї ранку 24го лютого. Я вже переживав це у 2014му, коли жив у Луганську. Деякий час мені здавалось, що цими вибухами мене вже не налякаєш. Але за трохи менше ніж 8 років я забув це відчуття. Мене почало трясти, немов я змерз. Мільйони думок летіли в голові. Не відкриваючи сайтів з новинами, я вже все розумів. Мені знадобилось десь 20хв, щоб прийти в себе. Ми зателефонували родичам, щоб мати план на випадок, якщо не буде мобільного зв’язку. Протягом дня ми 5 разів змінювали позицію до того, чи безпечніше залишатись у Києві, чи їхати на Захід України. Ближче до вечора ми все ж зібрались з думками і вирішити тимчасово виїхати на Волинь. У мене сину 7 місяців і я розумів, що у Києві для нас занадто високі ризики залишитись без води, електрики чи необхідних для дитини ліків. Вже вдруге у житті я їду з улюбленого міста з одним рюкзаком з речима і без жодного плану."

Сергій, Київ